Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
— Як заготівельники отримують гроші?
— Під звіт. Документи оформляються в бухгалтерії, а видає касир.
— Премії у вас великі?
— Як у кого. Найвищі у тих, хто безпосередньо зайнятий виробництвом.
— З яких розрахунків виплачуються преміальні?
— В основу, як і скрізь, береться план. Ярешківський пункт його вже виконав і перевиконав.
— Яка ж була премія?
— Вона нараховується по закінченні сезону.
«Отуди до лиха! Про які ж тоді премії говорили заготівельники в хаті Воловика? І чому всі були ними невдоволені? Чи не в цьому причина?»
— Зрозуміло, — сказав Турчин, аби не мовчати.
Здається, і Цугалю не було про що говорити. Він уже сидів зсутулений і дивився на оперуповноваженого втомленими, добрими очима. Як той зібрався йти, промовив:
— Коли що треба, прошу, я до ваших послуг. Хоч, якщо відверто, мені буде не зовсім солодко, коли в об'єднанні знайдуться пройдисвіти та ще й серед тих, кому я найбільше довіряю.
Начальник відділу карного розшуку обласного управління стрів Турчина веселою, бадьорою усмішкою:
— Ну, капітане, можу вас привітати: ваш нюх вас не підвів — у двох слоїках виявлено не полуничний сік, а сурогат з води, лимонної кислоти, виноградного барвника та справжнього полуничного соку. Останній у невеликій кількості додавався, певно, для запаху. Ось матеріали аналізів. Можете познайомитися.
Полковник поклав перед оперуповноваженим списаний аркуш. Павло читав його ніби й уважно, та з написаного мало що затримувалося в голові. Зрозумів: хвилюється. Спробував заспокоїтися. Де там! «Що це я, мов хлопчак! — гримнув подумки на себе. — І не соромно?»
— Чого мовчите? — блиснув зіницями полковник. — Напали на слід ведмедя, дивись, і до барлога дійдемо.
— Сподіваюся, — байдужим голосом відказав Турчин.
Полковник здивовано глянув на капітана. Поведінка його була йому незрозуміла, проте вважав за потрібне про це не говорити.
— Ми вже тут радилися. Думаю, що комбінаторів буде викрити легко, бо діють вони, безперечно, по-старому: складають відомості на виплату грошей міфічним особам за продаж міфічної полуниці. Непокоїть інше: як пов'язати це зі смертю Воловика? І не настроюйтеся на те, що складу злочину тут нема. Тепер це стає вірогіднішим. Такої думки дотримуються і в обласній прокуратурі. Слідчий Скуратівський завтра з вами виїздить у район. Ви ж переночуєте в готелі «Україна». Місце вже замовлено. Але перед тим зв'яжіться зі слідчим. Він хоче з вами поговорити. Можна і з мого кабінету. — Полковник набрав номер. — Іван Трохимович? Доброго дня ще раз! Тут у мене Турчин. Дещо роздобув. Звичайно, істотне. Неістотним не торгуємо, — пожартував. — Хай зараз під'їде? Гаразд. На все добре!
Капітан, слухаючи телефонну розмову, проймався невдоволенням — збирався попросити в начальника дозволу поїхати додому. Ще встигав на останній автобус, а завтра міг би десь на одинадцяту повернутися. Може, сказати?
— Ви щось хотіли? — проникливо глянув полковник.
— Ні, — відповів Турчин і повернувся до дверей.
Іван Трохимович Скуратівський, чоловік уже в літах, чимось нагадав Павлові слідчого районної прокуратури Скрипку. Хіба що Скрипка зросту нижчого. А то і розмовляють однаково: повільно, розважливо. Вислухавши уважно оперуповноваженого, Скуратівський заговорив:
— Сказати правду, підпав я під вплив свого колеги з району і скарзі мало вірив. Тепер бачу, що в ній щось є. Я згоден — найперше треба шукати привід для вбивства. Певно, думки наші співпадуть, коли скажу: дев'яносто дев'ять із ста — у розподілі крадених грошей. Воловик запротестував, що їх не так розподіляють, і його прибрали. А кому завше найбільше перепадає? Організаторові. Отож і організатора треба шукати. З якого кінця краще підійти до нього, варто добре помізкувати.
— В такому разі слід простежити оту «дорогу» грошей до заготівельників. Може, вдасться встановити, до чиїх рук їх найбільше прилипло.
— Тоді будемо на коні. Не завадило б дізнатися, де заготівельники беруть виноградний барвник. В області його нема. Я вже цікавився.
— А що це дасть для розкриття вбивства?
— Я ще й сам не знаю. Одначе в нашій роботі білих плям не повинно бути.
Те, що слідчий був відвертий, сподобалося Турчину.
— Ви не гнівайтеся, що на вас усе зіпхнув. Геть закрутився. Сьогодні ніч не посплю і, сподіваюся, з роботою впораюся. Завтра на місце пригоди поїдемо разом в обід чи трохи пізніше. Поки я тут буду коптитися в кабінеті над паперами, ви, може, заглянете в об'єднання, поцікавитеся, хто має відношення до грошей, які визначені для закупівлі ягід. Ну, і барвником займіться… Взагалі, прозондуйте настрій у працівників об'єднання, зважте на думку директора…