Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
— А може, відразу порушити справу і передати слідчим?
— Ви що ж, хочете руки вмити? — ворухнув бровами полковник.
— Чому ж… Будемо займатися, так би мовити, паралельно — вони фальсифікаторами, а ми — смертю Воловика.
— Ніяких паралелей… Певно, доведеться бити по всіх точках. І — ранувато ділити шкуру невбитого ведмедя. Треба спочатку хоч побачити того звіра.
Чорнява, симпатична молодичка, що була начальником відділу кадрів обласного аграрно-промислового об'єднання консервної промисловості, навідріз відмовилася показати особисті справи та трудові книжки ярешківських заготівельників.
— Я це можу зробити тільки з дозволу генерального директора.
— Тоді беріть дозвіл.
Молодичка підняла трубку внутрішнього телефону.
— Олександре Борисовичу, це я. Тут товариш із міліції вимагає особисті справи завідуючого ярешківським приймально-переробним пунктом Моринця та заготівельників Добровольського і Кайдаля. Посвідчення? Показував. Так, зрозуміла вас. — Молодичка поклала трубку й подивилася на оперуповноваженого привітніше. — Директор дозволив. Ви вже вибачте, але в нас так заведено.
Всі три трудові книжки були чисті, не потерті, лише в Моринця значилося чотири записи, а в Кайдаля й Добровольського — по два. Моринець до завідування працював продавцем в одному із споживчих товариств Молдавії, лиш часто міняв магазини; Добровольський був товарознавцем у тому ж товаристві; а Кайдаль у Чернігівській області їздив на колгоспній машині.
— У вас що, всі заготівельники з інших областей?
— Ні, лиш на ярешківському пункті.
— Ви оформляли їх на роботу? Поцікавилися, чого вони опинилися в наших краях?
Начальниця кадрів враз замислилася — вагалася, а чи щось пригадувала.
— Ні, не цікавилася.
На заявах ярешківських заготівельників були розмашисті резолюції генерального директора.
— А хто розмовляє з людьми, яких приймаєте на роботу?
— Як правило, я. Але, буває, і директор.
— А з цими директор розмовляв?
— Здається… У нас, знаєте, робітників багато… А ще й сезонники… Про всіх усього не запам'ятаєш.
Коли Турчин підвівся, щоб іти, молодичка сказала:
— Олександр Борисович просив вас, як звільнитеся, зайти до нього.
— Хто це?
— Цугаль. Генеральний директор. Я проведу вас.
… Ледь Турчин ступив на поріг, Цугаль підвівся з-за масивного двотумбового столу й пішов назустріч. Ступав широко й легко, хоча мав, певно, всі шістдесят, був високий, прямий, із відкритим обличчям. Посадив капітана коло приставного столика, сам сів навпроти, виклавши перед себе руки з довгими випещеними пальцями.
— Я пробачаюся і не наполягаю. Проте, як директор, хотів би знати: чим викликаний ваш візит?
— Займаюся перевіркою деяких сигналів.
— Прикро, коли сигнали підтвердяться. Це ж найкращий пункт в об'єднанні. А потім… Усіх ярешківських заготівельників, за винятком покійного Воловика, давно знаю з найкращого боку. Я довгий час працював головою колгоспу у тім селі, звідки Моринець і Добровольський. Якби за ними водилося щось погане, ніколи й на гарматний постріл не підпустив би їх до об'єднання. Ну, а Костя Кайдаль — мій небіж. Якщо й справді вони щось там хімічать, то мені буде добрий ляпас.
«А чого це ти близьких і знайомих прилаштував на одному пункті?» — якось мимоволі подумалося Турчину. Відкинувшись на спинку стільця, Цугаль дивився на ріжок столу. Обличчя віддавало важкою задумою.
— А знаєте, — враз пожвавішав, — я таки не певен, що вони пішли на авантюру і цим підвели мене. Заробляють же непогано. Я їх, якщо вже на те пішло, послав на найбагатшу на ягоди зону. І мене вони шанують.
«Ти, чоловіче добрий, ніби вмієш читати чужі думки, — здивовано дивився на Цугаля капітан. — Не встиг я подумати, а ти вже відповідаєш. Ну й діла…»
— Поки що йде перевірка. Може, сигнал і не підтвердиться.
— Як кажуть, дай боже. І все-таки, що вони можуть учворити? Обважують людей? Це найвірогідніше. Бо на гроші, які заготівельники отримують під звіт, повинна закуплятися продукція. І надходить вона добротна, як ви знаєте. Вчасно звітують. Звіти теж нормальні. Хоч убийте, не знаю, з якого боку до них підійти.
З усього видно, директор переживав, хотів знати правду, але Турчин вдавав, що не помічав того.
— Робота заготівельників якось контролюється?
— Зрідка на пункти виїжджає мій заступник або я сам, але дивимося лиш за одним — аби байдиків не били. Ну, а за справною цифрою пильнують усі, бо від того залежать премії. Але на ярешківському пункті з планами завжди гаразд, тому й буваємо там рідко.