Книга пригод 3

Нарешті руки мої розв'язалися, і я, незважаючи на те, що наближались вибори папи, сів на прудкого мула, наказавши, щоб, коли світова подія настане, послали по мене гінця.

Погонич мого мула, на ім'я Анселіно з Сп'юги, був ретійцем[48], який прибув із Кур[49] до Констанца в числі челяді єпископа. Він, не вагаючись, прийняв мою пропозицію, і ми погодились на неймовірно дешевій ціні.

Тисячі жартів спадали мені на думку. Синява ефіру, літнє повітря, наполовину змішане з свіжим, майже холодним подихом півночі, дешева мандрівка, подолані труднощі, пов'язані з виборами папи, передчуття насолоди від знову відкритого класика — всі ці милості неба настроювали мене безмежно весело, і я ніби чув співи муз та янголів. Мій супутник, Анселіно з Сп'юги, навпаки, поринув, як мені здавалось, у тяжкі думи.

Щасливий сам, я з людяності спробував і його зробити щасливим чи принаймні розважити і почав загадувати йому різні загадки, переважно з Святого письма, добре відомого простому людові.

— Чи знаєш ти, — спитав я, — як звільнився від пут перший серед апостолів? — І почув у відповідь, що він бачив зображення цієї події в церкві у Тоскані[50].

— Заприміть, Гансе! — сказав я далі. — Янгол сказав Петрові: «Взуйся і йди за мною!» Петро не впізнав янгола, і вони проминули першу і другу варти, браму і пройшли вздовж вулиці. Потім супутник зник, і Петро одразу ж сказав: «Тепер я воістину знаю, що мене вів янгол». Звідки ж, Гансе, з'явилось у нього це раптове знання, це незламне переконання? Скажи-но мені, якщо відгадаєш.

Анселіно подумав якийсь час, потім труснув своєю впертою кучерявою головою.

— Ну, Гансе, — сказав я, — я розгадаю тобі. Петро впізнав янгола, бо той за свою службу не зажадав на чай. Це не по-земному. Так чинять тільки небожителі.

Не слід жартувати з простим народом. Анселіно побачив у жарті, що не знати чому спав мені на думку, умисел чи натяк.

— Це правда, пане, — сказав він. — Я везу вас майже задарма і хоч я і не янгол, але теж не правитиму з вас на чай. Бачите, мені й самому треба в цю обитель, — він назвав жіночий монастир, мету нашої подорожі. — Там завтра Гертруда буде опоясувати свої чресла вірьовкою і її світле волосся впаде під ножицями.

— Присягаюсь луком Купідона, — вигукнув я, — бідолаха закохався! — і примусив його розповісти просту, але не таку вже й ясну історію.

Він з своїм єпископом прибув до Констанца і знічев'я почав шукати в околицях якоїсь теслярської роботи. Він знайшов її на будівництві жіночого монастиря і незабаром познайомився там з Гертрудою, що жила десь поблизу. Вони припали одне одному до серця і стали частенько зустрічатися. «Завжди по-хорошому, — сказав він, — бо вона дівчина чесна». Аж ось раптом Гертруда від нього відцуралась, хоч, як видно, кохала його, і порвала з ним просто так, ніби настав строго загаданий строк. Ганс достеменно дізнався, що вона готується постригтись у черниці. Завтра її облачатимуть, і він буде при цій церемонії. Хай він на власні очі переконається в тому, що чесна і анітрохи не примхлива дівчина може раптом, без будь-яких підстав, покинути того, кого вона, за її ж словами, кохає, і стати черницею.