Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
1. На підтвердження цього правила слід звернутись до аналізу ч. 2 ст. 328 ЦК. Відповідно до цього законодавчого положення «право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом». При тлумаченні цього положення не слід ігнорувати ту обставину, що і в правозастосовній практиці, і в юридичній науці ніколи не тільки не давалась інтерпретація слів «прямо випливає» чи «прямо не випливає», а й узагалі не зверталась увага на ці слова.
У судовій практиці ці слова вживаються, але складається враження, що їх значення належне не розуміється.
Якщо із закону може прямо випливати, що право власності набуте неправомірно, то тим більше законом можуть бути прямо встановлені випадки, коли право власності вважається не набутим чи набутим неправомірно (це — правова норма, що виявляється при тлумаченні ч. 2 ст 328 ЦК за допомогою висновку ступеню).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 332 ЦК «особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов’язана відшкодовувати власникові матеріалу його вартість». Тут прямо встановлено, що особа право власності не набуває. Ця правова норма підлягає застосуванню як унаслідок того, що вона є спеціальною (стосується вельми вузького кола цивільних відносин), так і внаслідок відсутності суперечності з положенням ч. 2 ст. 328 ЦК, із якого за допомогою висновку ступеню виявляється правова норма, що допускає пряме встановлення законом випадків, коли право власності не вважається набутим правомірно або вважається не набутим.
2. За відсутності нормативного визначення поняття прямого випливання його слід тлумачити згідно з вимогою розумності, що входить до змісту принципу верховенства права. Керуючись цією вимогою, робимо висновок про те, що не може бути такого, щоб законодавець встановив кримінальну чи адміністративну відповідальність за відповідне неправомірне заволодіння чужим майном з метою набути на нього право власності і в той же час вважав, що при цьому правопорушник правомірно набув право власності на відповідне майно. Отже, із норм кримінального і адміністративного права, що встановлюють кримінальну чи адміністративну відповідальність за заволодіння чужим майном з метою набути на нього право власності, прямо випливає, що відповідні особи, що заволоділи майном, права власності на це майно не набувають.
Разом з тим, із положень абзаців першого («право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна)»), другого («якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації»), третього («якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації») ч. 2 ст. 331 ЦК непрямо випливають і за допомогою висновку від протилежного виявляються правові норми, відповідно до яких право власності не виникає до завершення будівництва, до прийняття його до експлуатації, до моменту державної реєстрації. Ці правові норми не відповідають застереженню ч. 2 ст. 328 ЦК («якщо інше прямо не випливає із закону...»), але підлягають застосуванню, оскільки відповідають спеціальній правовій нормі, що встановлена абзацом першим ч. 1 ст. 331 ЦК («право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом»). Це законодавче положення містить застереження, яке допускає встановлення іншого, зокрема законом у будь-який спосіб. Отже, під це застереження підпадають і правові норми, які непрямо випливають із абзаців першого, другого і третього ч. 2 ст. 331 ЦК і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного). Слід зазначити, що законодавець для надання більшої правової визначеності положенням цих абзаців повинен був до формулювань цих абзаців включити слово «лише» (або «тільки», «виключно», «не інакше як»). Це дещо обтяжувало б тексти законодавчих положень, про які йдеться, але значно спростило б їх тлумачення.