Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Такі правочини є особливим видом оспорюваних правочинів. Вони можуть бути визнані судом недійсними (це твердження ґрунтується на тому, що учасники цивільних відносин згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК можуть захищати своє цивільне право не тільки у разі його порушення, а й у разі невизнання або оспорювання). Але і за відсутності такого визнання вони не підлягають виконанню, хоч вони і не є нікчемними. Тут законодавець створив особливу правову конструкцію — оспорювані правочини, що не підлягають виконанню, хоч би вони і не були визнані судом недійсними.
2. Правові приписи відповідно до формулювань актів законодавства можуть випливати не тільки із законів, інших актів законодавства (ст. 28; 397; 528; 530; 1088 ЦК), а і із звичаїв ділового обороту (ст. 531, 654 ЦК), звичаю національної меншини (ч. 1 ст. 28 ЦК), із суті відносин (ст. 51, ч. 2 ст. 1089 ЦК); із відносин (ч. 2 ст. 350 ГК); із документа (ч. 1 ст. 194 ЦК; ч. 1 ст. 163 ГК); із зобов’язання (ч. 4 ст. 203; ч. 1 ст. 221 ЦК); із суті зобов’язання (ч. 2 ст. 532; ч. 2 ст. 538, ч. 1 ст. 539, ч. 1 ст. 613, ч. 1 ст. 621 ЦК тощо); із змісту зобов’язання (ст. 193 ГК); із суті договору (ч. 5 ст. 626, ч. 2 ст. 652 ЦК); із договору (ч. 2 ст. 664 ЦК; ч. 3 ст. 383 ГК); із суті обставин (ч. 3 ст. 641 ЦК); із змісту і характеру права (ст. 656 ЦК); із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК); із характеру робіт (ч. 5 ст. 882 ЦК); із призначення товару (ч. 1 ст. 697 ЦК); із суті застави (ч. 1 ст. 586 ЦК); із ліцензії (ч. 1 ст. 915 ЦК; ст 294 ГК); із особливостей концесії (ч. 2 ст. 1119 ЦК).
Таким чином, у силу вказівки законодавчих актів нормативно-правового значення надається не тільки актам законодавства, а й іншим явищам. Зауважимо, що таке значення правових явищ, про які йдеться, не завжди належне розуміється в науці і правовій практиці, що приводить до помилкових тверджень і помилкових судових рішень.
3. Визнаючи величезну практичну і теоретичну значущість поняття випливання правових приписів та правових конструкцій із тексту актів законодавства, не слід допускати невиправданого розширення змісту цього поняття, оскільки це веде до невизначеності термінології як в науці, так і в законі, і як наслідок — до помилок у правозастосуванні. Так, показуючи значення дедукції (в даному випадку автор використовує поняття простої дедукції), Є. В. Васьковський пише: «Вона дуже часто застосовується при тлумаченні норм права для виведення часткових положень із загальних юридичних принципів. Якраз із норми, що стосується цілої низки юридичних відносин, логічно випливає низка таких же положень, норм для кожного виду таких відносин»[108]. Не зачіпаючи тут проблему принципів (загальних засад), звернемо увагу на неконструктивність цієї ідеї. Те, що будь-яке загальне положення про цивільно-правові договори поширюється і на договори оренди (такий приклад наводить Є. В. Васьковський), не є проблемою випливання норм права із тексту закону, а є проблемою рівня узагальнення, який закладено у відповідний правовий припис. Те, що застосування загального правила про цивільно-правові договори до договору оренди потребує дедуктивного умовиводу, не означає того, що із правового припису високого рівня узагальнення випливає більш конкретний правовий припис, чи того, що в результаті відповідного умовиводу виявляється новий правовий припис.
Із загального правового припису особливий і одиничний правові приписи не випливають. Особливий і одиничний правові приписи в таких формулюваннях закріплюється прямо. Інша справа, що закріплені у такий спосіб особливий і одиничний правові приписи не застосовуються у разі їх суперечності прямо встановленій спеціальній правовій нормі або правовій нормі, що прямо випливає із нормативно-правового акту такої ж чи вищої юридичної сили.
§ 25. Пряме випливання правових норм із актів законодавства
Із єдиного законодавчого положення, в якому використовуються слова «прямо не випливає» (ч. 2 ст. 328 ЦК), можна зробити висновок про те, що законодавець широко розуміє поняття прямого випливання правових норм, включає до змісту цього поняття не тільки ті випадки, коли із нормативних положень дійсно прямо випливають текстуально закріплені в них правові норми, а й випадки, коли із таких положень випливають логічно закріплені в них правові норми, які виявляються за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного і навпаки. Лише правові норми, які виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, слід вважати такими, що прямо випливають із актів законодавства тільки у випадках, коли такий висновок зроблено із нормативного положення, що містить слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як» та в інших аналогічних випадках. У решті випадків правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, слід вважати такими, що випливають із актів законодавства непрямо.
108
Васьковський Е. В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов. с. 294.