Новітнє вчення про тлумачення правових актів

36) заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ч. 2 ст. 1307 ЦК);

37) договір комерційної концесії, укладений з порушенням вимоги про його укладення у письмовій формі у вигляді єдиного документа (ч. 1 ст. 367 ГК).

Нікчемність правочинів встановлюється частинами 5, 9, 11, 12, 13 ст. 25 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», а також іншими законодавчими актами.

Як пряме встановлення нікчемності правочину передбачає наявність формулювань «правочин є недійсним», «правочин є нікчемним», так і пряме встановлення цивільних прав та обов’язків передбачає наявність формулювань «особа має право», «особа може», «особа вправі», «особа вільна», «особа зобов’язана», «особа повинна», «особа несе обов’язок», інших подібних формулювань. Встановлення гіпотез правових норм не передбачає використання усталених формулювань, оскільки формулювання при цьому переважно обумовлюється обставинами, що складають зміст гіпотези, а ці обставини можуть бути найрізноманітнішими, що виключає формалізацію текстів гіпотез правових норм, якими прямо встановлюються підстави виникнення, зміни та припинення прав та обов’язків. Але не підлягає сумніву, що правові приписи, які входять до складу гіпотез правових норм, також можуть встановлюватись прямо, а можуть випливати із актів законодавства.

Послідовне врахування викладеного розуміння прямого встановлення (передбачення) правових приписів інколи створює незручності. Так, відповідно до частини першої ст. 7 Закону «Про іпотеку» «за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання». Зручніше і справедливіше було б тут слово «прямо» взагалі не читати. Але ж у такий спосіб тлумачити нормативно-правові акти не можна. Тож права іпотекодержателя відповідно звужуються, хоч би це особам, які шукають в актах законодавства нормативно закріплену справедливість, і не подобалось. І тільки у випадках, коли вирішення питання про права та обов’язки на підставі частини першої ст. 7 Закону «Про іпотеку» буде грубо і явно несправедливим, можливе відступлення від цього законодавчого положення з урахуванням принципу верховенства права.