Повна академічна збірка творів

143 Цю взяту з «Великого зерцала» легенду Сковорода докладно переповів у трактаті «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

144 Гр. діатрфц - 'розвага'.

145 Це - перша строфа 16-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».

146 Про мамврійський дуб див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 13: 18; 14: 13; 18: 1.

147 Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 14: 5. Пор.: Иже севѣ so/іъ, ко/иХ дбвръ вХдетъ;

148 Книга Притч Соломонових 12: 26.

149 Парафраза Книги пророка Ісаї 58: 12. Пор.: й стє^й твоа посредѣ оупокбиши.

150 Грецьке слово аіїтаркєіа означає "самодостатність, незалежність від усього стороннього та вміння вдовольнятися своїм". Кажуть, що вперше так окреслив призначення людини софіст Гіппій. У словнику Памви Беринди гр. аіїтаркєіа зринає як одне зі значень слова "доволство" поруч зі словами "достаток, моц", "насыченя, сытость", "обфитость, богатство, збыток" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 53]. Сковорода перекладав це слово по-українському як самодовольность, а по-латинському як aequitas апіті.

151 Трохи неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. Пор.: Єсть же

СНИСкЗмїе ВЄ/ІЇЄ БЛГОЧТЇС СЪ ДОВО/ІСТВО/ИЪ.

152 Книга Псалмів 54 (55): 7.

153 Від гр. хѵтіос, - тут: 'образ'.

154 "Живе срібло" - це ртуть. "Живе срібло", як писав, наприклад, Феофан Прокопович у своїй «Фізиці», зазвичай не відносять ні до шляхетних, ні до звичайних металів. "Воно має дуже цікаву природу: тече, подібно до води, але не зволожує, дуже важке, і нічому, крім золота, не дозволяє занурюватись у себе" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 493]. Це окреслення ввійшло й до фольклору. Пор. приказку: "Хлопець, як живе срібло" [Франко, № 26805].

155 Сковорода має на думці слова: й всп/іьівс жс/іі^о (Четверта книга царств 6: 6).

156 Можливо, Сковорода має на думці слова: НіічЗ/іо прелірости стрЗ^ъ гдень (Книга Псалмів 110 (111): 10).

157 Парафраза Третьої книги царств 19: 12. Пор.: й по огнй гласъ ^ллдл тбнкл, й таліш гдь.

158 Слова з дитячої весняної обрядової пісні-гри «Мак». Приміром, на Слобожанщині її виконували так: "Маленькі дівчатка, узявшись за руки, ведуть круг, а посередині його сидить одна. Співають: 'Соловеєчку, сватку, сватку, / Чи бував же ти в садку, в садку? / Чи видав, як сіють мак?'. Дівчинка, що сидить, показує руками, як мак сіють. Далі співають знов 'Соловеєчку...', тільки зміняють слова: 'Чи видав ти, як мак рвуть? Чи видав ти, як мак їдять?', - а дівчинка усе показує руками" [Сумцов М. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка / Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; слово до читача, примітки та післямова Володимира Фрадкіна. - Харків, 2002. - С. 91]. До речі, Сумцов не зміг дати відповіді на питання: "Чому шпачка названо дурнем?" Ця обставина стає зрозумілою, якщо пригадати той варіант пісні, що був записаний Борисом Грінченком: "Горобеєчку, / Шпачку, шпачку! / А чи був же ти / У садочку? / А чи бачив ти, / Як мак трусять? / Ось так / Трусять мак / І ріпочку / Й пастернак! / А ти, шпачку, дурак, / Не роби собі так: / Не літай у садок, / Не щипай ягідок!" При цьому учасники гри штурхали й скубли дурника-"шпачка", який сидів усередині хороводу [Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 132-133; пор.: Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ, 1991. - С. 111].