Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Нарешті, у страхітливому холоді верхніх шарів атмосфери, він вийшов просто до прихованого боку гори Нґранек і побачив у бездонних западинах внизу невеликі бескиди та незаймані обшири лави там, куди впав давній гнів Великих. Були і не зачеплені катастрофою землі, широкі рівнини на півдні; але то була пустка, на якій не виднілося ані оброблених ланів, ані жодного димаря на даху хатини, і, здавалося, вона не мала кінця-краю. З цього боку ніщо не вказувало на близькість моря, бо ж Оріаб — великий острів. Тут також зяяли чорні печери і дивні розколини, але до жодної з них було не дістатися. Над головою нависала величезна камінна брила, яка затуляла йому верхній краєвид, і Картер замислився, чи не стане для нього нездоланною ця перешкода. Перебуваючи в такій небезпечній ситуації на висоті багатьох миль над землею, де з одного боку була тільки порожнеча і смерть, а з іншого — пласка кам’яна стіна, він на мить пізнав той страх, який відлякує людей від прихованого схилу Нґранека. Він не міг повернутися назад, бо сонце вже хилилося до заходу. Якщо шляху нагору немає, тоді його тут, на горі, заскочить ніч, і світанок він навряд чи побачить.
Проте шлях нагору таки був, і він помітив його саме вчасно. Лише дуже досвідчений сновидець міг скористатися цими вузенькими сходинками, але Картеру цього було достатньо. Тепер, піднявшись на вершину майже прямовисної скелі, він з’ясував, що подальший підйом значно простіший, ніж шлях, яким він досі йшов, бо на смузі, де розтанув велетенський льодовик, зостався глинистий прохід, весь усіяний каменистими виступами. Ліворуч від нього з незнаних висот до невідомих глибин розверзлася непрохідна прірва, і там, на недосяжній для нього висоті, чорнів вхід у печеру. Проте з іншого боку гора піднімалася пологим схилом, так що там було навіть достатньо місця для того, щоб перепочити.
Судячи з холоду, Картер наближався вже до межі снігів, тож він звів погляд догори, сподіваючись побачити вершину, яка мала б сяяти над ним у призахідному промінні. І справді, далі незліченними тисячам футів тяглися сніги, а трохи нижче стримів кам’яний кряж, подібний до того, на який він допіру піднявся; він споконвіків нависав над скелею, чорніючи на тлі білої крижаної вершини. І, побачивши цей обрис, Картер затамував подих, а тоді гучно скрикнув і благоговійно вчепився у пощерблену стіну; ця ж бо титанічна скеля не зосталася неторканою, відколи на зорі світу її виліпила природа, а виблискувала у призахідному промінні червоним колосом вирізьблених і відшліфованих рис божественного лику.
Суворо і жахливо сяяло те обличчя, в палаючому промінні вечірнього сонця. Жодному розуму не судилося осягнути його розмірів, але Картер нараз зрозумів, що і жодній людині не під силу було його створити. То був бог, вирізьблений руками богів, і він, зверхній і могутній, дивився на шукача. Чутки стверджували, що цей лик вельми дивний, що його не сплутати з іншими, і, як побачив Картер, вони виявилися правдою; його продовгуваті розкосі очі, вуха з видовженими мочками, тонкий ніс і гостре підборіддя — все свідчило про те, що це раса не людей, а богів. Нажаханий, він усе дивився на ту незрівнянну і страхітливу велич, хоча саме це він і прагнув побачити, хоч саме цього він і шукав; бо у божественному обличчі було більше дивовижного, аніж можливо передати, і коли це обличчя перевершує розмірами найбільший храм, коли зустрічаєш його погляд, спрямований униз крізь присмеркове світло із таємничої тиші того верхнього світу, з темної лави якого у сиву давнину його вирізьбили божественні руки, відчуваєш настільки потужне зачарування, що перед ним годі встояти.