Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Тому варто розуміти, що маємо справу з черговим імперським «доважком брехні».
Усі битви з 1350 до 1380 року між польськими загарбниками Галичини та Волині і руськими (українськими) князями Великого Галицько-Волинського князівства відбувалися у ті роки між католиками і православними русичами (русинами), яких очолювали князі династії Галицьких — Великий князь Дмитро та його син Данило. На боці руського князя Дмитра Галицького виступали його союзники — литовські князі.
Усі стародавні достовірні документи тих років підписані руським князем Дмитром. А всі підробки та фальшивки подані за підписом князя Любарта. Не будемо повторно розповідати, навіщо подібне творили католицька церква, Польська Корона та скатоличена литовська верхівка. Вони були зацікавлені приховати ті події, а фальшували їх, зазвичай, в XVI столітті польські хроністи на замовлення владик церкви та владоможців Речі Посполитої.
Данило ІІ Галицький (1323-1376).
Професор сучасної Острозької академії Петро Кралюк у праці «Шестиднев, або Корона дому Острозького», писав про князя Данила так:
«Першим відомим нам представником династії Острозьких є князь Данило з Острога (помер між 1366 та 1370 рр.) …Про Данила збереглося дуже мало свідчень… Він боровся з експансією польського короля Казимира Великого на територію Галичини…
Відомо, що князь Данило мав свою печатку з гербом, який містив основні елементи «великого» герба Острозьких. Останній дійшов до нас і добре відомий дослідникам. Тобто Данила правомірно трактувати як автономного правителя, що надавав письмові розпорядження, грамоти, скріплюючи їх своєю печаткою. Мав він і власні збройні загони, які використовував у боротьбі з поляками… У Данила та його дружини (Василиси. — В.Б.) було немале потомство» [152, с. 268–270].
Автор раніше наводив висновки своєї розвідки про роки народження князів Дмитра Юрійовича та Данила Дмитровича, тому повторятися не будемо. Нагадаємо тільки, що наші дослідження спираються на Літопис Руський.
Автори сучасної «Історії України в особах. Литовсько-польська доба», виданої у Києві 1997 року авторським колективом академіків НАНУ, докторів та кандидатів історичних наук, наводять рік смерті князя Данила — 1376 — що, на думку автора, більш достовірно.
І хоча жодне сучасне офіційне джерело не вказує причину смерті князя Данила, та, найімовірніше, він загинув у протистоянні з поляками та угорцями в битвах за Галичину і Волинь.
Цьому є досить-таки цікавий та оригінальний доказ. Звернімо увагу: спадщина до князя Федора (так званого Острозького — сина Данила) потрапила спочатку за грамотами польського короля Ягайла від 1386 та 1390 років. І раптом та сама ж власність князя Федора закріплюється за його родом ще раз грамотою 1393 року польської королеви Ядвіги. Що є цілковитий нонсенс! Після грамоти короля — грамота королеви не потрібна!
Це зайвий раз свідчить, що польські та угорські владоможці, які перебували в династичному союзі під орудою католицької церкви, на перших порах після Кревської унії 1385 року не довіряли не тільки своїм явним ворогам — князям Русі (України), а й їхнім союзникам — литовським князям. Точно така недовіра зі сторони руських князів існувала до поляків та їхньої церкви.
Слід визнати: недовіра польського владного кліру до русичів (українців) була настільки потужною, що вони зобов’язали всіх українських князів та шляхту, а разом з ними і литовців скласти окрему присягу на вірність польській королеві Ядвізі та Польській Короні.
На той давній історичний парадокс сучасні історики, зокрема польські, литовські та українські, намагаються не звертати уваги.
Чого робити не слід.
КНЯЗЬ ФЕДІР ГАЛИЦЬКИЙ (1360–1448)
Князь Федір Галицький в сучасній українській історичній науці відомий як Федір Острозький. Хоча то була одна історична особа.
Сучасна українська історіографія подає матеріал таким чином, що невідомо з яких причин польський король Ягайло наприкінці XIV століття відібрав у литовського роду Любарта Гедиміновича місто Луцьк та всі їхні Волинські володіння і передав невідомому руському (українському) князю Федору, так званому Острозькому.