Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Саме тому король Локетек у 1323 році, після загибелі руських князів Андрія і Лева, не втручався у династичне питання Великого князівства. Звичайно, програвши Ірпінську битву, «де загинули хани Тимур і Дивлат», не могла диктувати династичні умови й Золота Орда. Скоріше за все, в Іртиській битві й загинули руські князі Андрій та Лев II.
Читачів прошу не дивуватися зміні викладу історичних подій. Наводячи нові незаперечні історичні факти, які цілковито замовчували або приховували імперські історики, ми тим самим змінюємо доказову базу, з якої і робимо нові висновки.
Щоби читачі сприймали матеріал, автор подає його частинами, постійно ускладнюючи. Хоча іноді й сам буває ошелешений тими фактами, які відкриваються перед ним.
Тому не дивуймося, що 1323 року престол Великого Галицько-Волинського князівства посів правнук Данила Галицького князь Дмитро.
Все відбулося закономірно, відповідно до законів тих часів.
Розуміючи, що Велике Галицько-Волинське князівство є головною перешкодою на шляху поширення католицизму на схід, Папський престол «назбирав» коаліцію із Польщі, Священної Римської імперії, Тевтонського ордену, Угорщини тощо, підсилив її лицарями зі всієї Європи та кинув цю «воєнну машину» 1349 року проти Великого Галицько-Волинського князівства. А для приховування агресії вигадали Великого князя Болеслава (Юрія II), його отруєння та литовського князя Любарта.
Зазнавши потужного удару із заходу, князь Дмитро Галицький змушений був перенести столицю Великого князівства на схід. Нею до смерті князя Дмитра був Луцьк. Свого сина-спадкоємця Данила II Галицького Великий князь поселив в Острозі ще 1340 року.
Причиною такого рішення став постійний тиск католицького престолу на Великого князя та його рід.
Звичайно, в таких умовах Великий князь Дмитро в союзі з Гедиміном, а пізніше — з Ольгердом, бути першим не міг.
Розуміючи, що потужний союз Литви з Руссю католики здолати не зможуть, а тут ще й розгорілося протистояння Пап з французькими королями, так званий «Авіньйонський полон пап» (1309–1377 роки) та Столітня війна між Англією і Францією (1337–1453 роки), католицький Папський престол паралельно вчинив тиск на Литву та її князів. Спочатку вони змусили прийняти католицьку віру Гедиміна, потім — Ольгерда. Після смерті Великого Литовсько-Руського князя Ольгерда (1377) вони пообіцяли новому Великому князю Ягайлу польську корону та польські землі, якщо той прийме католицьку віру сам та охрестить в ту віру литовський народ. Так відбулася Кревська унія 1385 року … «соглашение о династич(еском) союзе между Великим княжеством Литовским и Польшей, по к(ото)рому литов(ский) вел(икий) князь Ягайло, вступив в брак с польск(ой) королевой Ядвигой, провозглашался польск(им) королём… Ягайло с братьями обязался принять католичество вместе со всеми подданными, присоединить к Польше земли Вел(икого) княжества Литовского и способствовать возвращению утраченных Польшей земель» [25, т. 13, с. 359].
Після прийняття Кревської унії (1385 рік) більшість литвинів були вихрещені у католицьку віру, що насамперед спричинило занепад православної релігії — вона почала втрачати в державі вплив та базу для поширення. Папський престол завдав по Русі та її князях найсильнішого удару, якого вона не зазнавала до того часу. Але головне полягало навіть не в цьому. Важливо те, що руські князі, навіть бажаючи, не могли вчинити достойної відповіді. Як пам’ятаємо, Великий Галицько-Волинський князь Дмитро Галицький 1383 року помер. Ще раніше, за свідченням української історії, десь у 1376 році, загинув його старший син — «Данило з Острога, князь Холмський».
І хоча цілком достовірно відомо, що у «Данила з Острога» було багато дітей, щонайменше четверо синів і дві доньки, та, ймовірно, уже з часів Великого князя Ольгерда всі рішення про спадок у державі затверджувалися Великим князем. Тому, чекаючи на спадщину діда Дмитра, діти «Данила з Острога» не могли думати про достойну відповідь Папському престолу. На мою думку, жоден з них не збирався протистояти «далекоглядному» польському єпископату.
Тільки присягнувши на вірність новому польському католицькому королю Ягайлові, син «Данила з Острога» — Федір почав отримувати грамоти короля, одночасно й Великого Литовсько-Руського князя Ягайла, на дідову спадщину в 1386 та 1390 роках.
Українські історики передачу земель князю Федору, так званому Острозькому, пояснюють звичайним свавіллям Ягайла. Хоча подібного самодурства польського короля історія України у ті часи більше не знає. Король мав право забрати земельні володіння у свого підданого тільки за тяжкі провини перед короною та державою; крім того, таке рішення обов’язково мав затвердити сейм держави.