Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Ось як пояснюють сучасні українські історики передачу земель від роду литовського князя Любарта Гедиміновича князеві Федору Острозькому:
«Волинський князь Любарт Гедимінович залишив по собі трьох синів — Федора,.. Лазаря й Семена. Невдовзі згадки про двох останніх зникають з джерел, і Федір Любартович виступає як одноосібний спадкоємець Любарта. Ймовірно, його становище було послаблене якоюсь кризою, яка запанувала на Волині. Причиною могла стати пошесть, котра, заразом, спричинила загибель його братів (як хитро перемикається наша увага із законності передачі спадку на смерть братів. Отак і пояснюються «доважки брехні». — В.Б.). Як би там не було, невдовзі король Владислав-Ягайло починає систематично обмежувати права Любартового нащадка. Передовсім, він виводить з-під його влади найвизначнішого з-поміж васалів — князя Федора Острозького.
Потім він відбирає у Федора Любартовича осереддя його володінь — Луцьк, передаючи його в управу тому-таки Федору Острозькому. Згодом син Любарта втрачає й решту батьківських земель — натомість Острозькі швидко ідуть угору. Походження цього князівського роду й досі не з’ясовано» [44, с. 188–189].
Більшу нісенітницю придумати важко. Мені здається, український історик те розумів, тому й підкинув нам останнє речення наведеної цитати.
Абсолютно все у наведеному тексті суперечить законам і практиці як Польщі, так і Великого Литовського князівства, врешті-решт, елементарній логіці. Тому не будемо зайвий раз відволікатися на спростування чергових «доважків брехні».
Сам факт порушення королем Ягайлом, згідно із цією цитатою, усіх писаних і неписаних законів держави, миттєве зникнення литовського роду князя Любарта та цілковита передача земельних володінь у руки руського князя Федора, що належав до звідкілясь виниклого князівського роду, — є прямим доказом фальшування історії.
Настав час українським історикам порозумітися на таких речах.
Пропоную зафіксувати діяльність князів Дмитра Галицького та його сина Данила II Галицького впродовж 1323–1383 років, що пов’язана з достовірними історичними джерелами.
Князь Дмитро-Любарт Галицький
Отож — Дмитро Галицький (1301–1383), син Юрія Львовича Галицького та Варвари — другої дружини цього князя. Про те, що у згаданого державця було дві дружини, свідчать додатки до Літопису Руського професора Леоніда Махновця.
Ім’я матері князя Дмитра встановлено згідно із «Поминальником Києво-Печерської лаври», написаним особисто Костянтином Острозьким 1530 року. Самі князі Острозькі вели свій родовід від Данила Галицького, що насамперед свідчить про відповідальність князівського роду за країну.
Черговість дружин встановлена нашим дослідженням, за яким Варвара була другою жоною, а згадка про доньку тверського князя Ярослава Ярославовича, як першу дружину Юрія, — є звичайним «доважком брехні». Особа князя Ярослава Ярославовича є вигадкою московської історичної науки.
Йдемо далі. Дмитро Галицький зайняв Великокнязівський престол Галицько-Волинської держави після загибелі старших братів Андрія і Лева у протистоянні з Золотою Ордою 1323 року на річці Ірпінь.
Князя Дмитра у 1323 році підтримали члени роду Галицьких та бояри. Велике князівство Литовське теж підтримало князя Дмитра Юрійовича на посаді Великого князя. Скоріше за все, Золота Орда і Польське королівство в цьому питанні трималися нейтральної лінії. Свідченням позиції польського короля є лист Владислава Локетека до Папи, де він «пишномовно назвав Андрія і Лева «непоборним щитом, який захищав Польщу від татар» [44, с. 102].
Імовірно, той лист польського короля до Папи був листом-відповіддю. І, звичайно, після такої характеристики своїх сусідів король Локетек не мав підстав протистояти молодшому братові загиблих князів…
Повернімося до свідчень іноземців про руського князя Дмитра Галицького. Як пам’ятаємо, до нинішніх часів зберігся «географічний трактат, який дійшов до нас у манускриптах останньої чверті XIV століття». Як уже говорилося, його написав іспанець 1304 р.н., назвавши «Книгою знань про всі королівства…». Не викликає сумніву, що цей очевидець міг говорити слова «Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів…» тільки в проміжку між 1304–1349 роками, тому що іспанський мандрівник тільки 1304-го народився, а після 1349-го «Львівське королівство» припинило своє існування.