Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Ось чому ми робимо все для того, щоб не страждати і не переживати; як тільки ми цього досягнули, розвіюється будь-яка душевна буря, оскільки жива істота більше не повинна прагнути до якоїсь речі так, ніби їй цього бракує, чи шукати в ній ще щось, що зробило б повним добро душі і добро тіла; насправді, саме в цей момент ми маємо потребу в задоволенні, оскільки згодом страждатимемо через відсутність задоволення; але якщо ми не страждатимемо від цього, то більше не маємо потреби в задоволенні[336].
З такого погляду задоволення як ліквідація страждання є абсолютним добром, тобто задоволенням, яке не може збільшуватися, до якого не можна додати нового задоволення, «як незахмарена ясність неба, що сягає свого найщирішого сяйва, вже не може вмістити в собі іншого блиску»[337]. Це стабільне задоволення має іншу природу, аніж мобільні задоволення. Воно протиставляється останнім як буття — становленню, як визначене — невизначеному та нескінченності, як спокій — рухові, як те, що поза часом, — тому, що належить часові[338]. Можливо, дещо дивним є те, що така трансцендентність приписується простій ліквідації голоду чи спраги і задоволенню життєвих потреб. Однак, можна вважати, що цей стан ліквідації страждання тіла, цей стан рівноваги відкриває свідомості глобальне, синестетичне[339] відчуття власного існування: все відбувається так, ніби, ліквідуючи стан незадоволення, який охоплює людину під час пошуку певного предмета задоволення, вона стає вільною, щоб, зрештою, отримати можливість усвідомити дещо надзвичайне, що було вже присутнім в ній несвідомо — задоволення від власного існування, від «тотожності чистому існуванню», якщо скористатися виразом К. Діано[340]. Цей стан певною мірою аналогічний станові «задовільного щастя, досконалого та повного», про який говорить Руссо у «Прогулянках самотнього мрійника»:
Чому радіють в подібній ситуації? Нічому зовнішньому собі, нічому, окрім самого себе та свого власного існування; доки триває цей стан, людина, як і Бог, задовольняється самою собою[341].
Додамо, що цей стан стабільного задоволення та рівноваги відповідає також стану спокою душі та відсутності потрясінь.
Метод досягнення цього стабільного задоволення полягає в аскезі бажань. Люди, насправді, нещасні тому, що їх тортурують «великі та порожні»[342] бажання багатства, розкоші, панування. Аскеза бажань, таким чином, спирається на розрізнення природних та необхідних бажань, природних та не необхідних бажань і, зрештою, порожніх бажань, які не є ані природними, ані необхідними[343]; втім, це розрізнення намічається вже в «Державі» Платона[344].
Природними і необхідними є бажання, задоволення яких звільняють від болю, і які відповідають елементарним потребам, життєвим вимогам. Природними, але не необхідними є бажання вишуканих страв або ж сексуальне бажання. Нічим не обмежені бажання багатства, слави чи безсмертя не є ні природними, ні необхідними, вони породжені порожніми думками. Епікурова сентенція добре підсумує цей поділ бажань:
Хай буде благословенна Природа, яка зробила необхідні речі легкими для досягнення, а важкі для досягнення речі — не необхідними[345].
Відтак, аскеза бажань полягає у тому, щоб їх обмежити, ліквідовуючи бажання, які не є ні природними, ні необхідними, максимально обмежуючи ті, що є природними, але не необхідними, оскільки останні не знищують реальне страждання, а мають на меті лише варіації задоволень і можуть викликати стрімкі та необмежені пристрасті[346]. Ця аскеза задоволень визначає, таким чином, певний спосіб життя, який ми маємо описати.
336
Епікур, Лист Менекею, §128, Balaudé, р. 194.
337
Сенека, Моральні листи до Луцилія, LXVI, 45.
338
Krämer H.-J. Platonismus und hellenistische Philosophie… — P. 218.
339
С. 151 — синестезія — поєднання чи накладання даних, специфічних для різних органів чуття. — Прим. перекладача.
340
Diano С. La philosophie du plaisir et la société des amis… — P. 364.
341
Rousseau J.-J. Les Rêverie… — Paris, G.F., Flammarion, 1978. — P. 102 (Cinquième promenade).
342
Цицерон, Про межі добра і зла, І, 18, 59.
343
Епікур, Лист Менекею, §127—128, Balaudé, р. 116, 194.
344
Платон, Держава, 558 d.
345
Arrighetti, р. 567 [240].
346
Епікур, Головні максими, XXX (Balaudé, р. 204); Порфирій, про утримання, I, 49.