Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
— То ви зробите це?
— Звичайно, зроблю.
— Коли?
— Дайте мені одну-дві ночі, щоб оглянути будинок і скласти план. А потім...
— От і добре, — сказав Мак-Ґінті, тиснучи йому руку. — Доручаю це вам. То буде великий день для нас, коли ви принесете звістку, що з Вілкоксом покінчено. Після такого удару всі вони стануть навколішки...
Мак-Мердо глибоко замислився над справою, що так несподівано звалилася на його плечі. Самотній будинок, де жив Честер Вілкокс, стояв за п’ять миль від міста, в долині. Вже першої ночі Мак-Мердо вирушив у розвідку; повернувся додому, коли вже розвиднилось. Удень він переговорив зі своїми спільниками, Мендерсом та Рейлі, — відчайдушними молодиками, що розповідали про вбивство, ніби йшлося про полювання на оленя.
Третьої ночі вони зустрілися за містом. Усі мали зброю, а один приніс торбину з порохом, який роздобув у копальнях. О другій годині всі троє дісталися самотнього будинку. Ніч була вітряна, й крізь прогалини в хмарах вряди-годи виглядав місяць. Їх попередили, що слід остерігатись нишпорок, тож вони обережно підкралися до будинку, тримаючи в руках револьвери зі зведеними курками. Довкола не було нічого чути, крім завивання вітру й шелестіння гілля на деревах.
Мак-Мердо підійшов до дверей і прислухався; всередині панувала тиша. Він обережно поклав під двері торбину з порохом, зробив у ній ножем дірку й прикріпив ґніт. Підпаливши його, він із двома товаришами відбіг убік і заховався в канаві, аж поки не пролунав глухий вибух, який засвідчив, що роботу скінчено. У кривавому літописі товариства ще не траплялося записів про чистішу працю.
Проте вранці з’ясувалось, що увесь цей похід, так чудово задуманий і сміливо здійснений, виявився даремним. Пам’ятаючи, мабуть, про долю інших бідолах, Честер Вілкокс напередодні переїхав разом з родиною до іншого, безпечнішого, помешкання, яке до того ж охороняла поліція. Вибух пороху зруйнував порожній будинок, а старий сержант і досі наглядав за робітниками в «Залізній греблі».
— Залиште його мені, — мовив Мак-Мердо. — Він мій, і я доберуся до нього, хай навіть цілий рік доведеться чекати.
Вся ложа висловила йому подяку й довіру, і за деякий час ця справа скінчилася. Через кілька тижнів у газетах з’явилося повідомлення, що Вілкокса вбито пострілом із засідки; невідомо було тільки те, чи справді то Мак-Мердо завершив свою недокінчену роботу.
Такими були методи тамтешнього товариства масонів, і такими були дії банди Чистіїв, що перетворила багату, широку долину Верміси на Долину жаху. Чи треба далі мережити сторінки описом їхніх злочинів? Хіба не досить я розповів про цих людей та їхні справи?
Всі вони записані в історії, і з тих записів будь-хто може дізнатися їхні подробиці. Він може дізнатися про холодне, жорстоке вбивство полісменів Ганта й Еванса, що намагалися заарештувати двох членів спілки. Прочитає він і про те, як застрелили місіс Ларбі, що доглядала свого чоловіка, люто побитого за наказом Мак-Ґінті; про вбивство Дженкінса-старшого, а невдовзі — і його брата; про знущання з Джеймса Мердока, про підпал оселі родини Степхавсів, про вбивство Стендалса — і все це протягом однієї страшної зими.
Чорна тінь упала на Долину жаху. Настала весна, коли розпукуються бруньки й цвітуть дерева. Весна — надія для природи, що так довго ниділа в залізних кайданах зими, але жодної надії вона не принесла тим чоловікам та жінкам, які жили під тягарем страху. Цей страх, темний та лиховісний, не розвіювався аж до початку літа 1875 року.
6. Небезпека
Цієї весни насильства в долині досягло свого апогею. Мак-Мердо, що вже отримав сан диякона братства і мав, здавалося, згодом змінити Мак-Ґінті на посаді майстра, тепер зробився такою помітною постаттю серед товаришів, що без його допомоги й поради нічого ніде не діялось. Але що гучнішою ставала його слава серед масонів, то похмуріше поглядали перехожі, коли він проходив вулицями Верміси. Страх у їхніх душах поступово переростав у відчай. До ложі доходили чутки про таємні збори в редакції «Геральда» і про те, що городяни готують зброю. Однак Мак-Ґінті та його люди не боялися цих чуток. Їх було багато, і зброї в них теж було достатньо. Супротивники ж їхні були розпорошені та слабкі. Все це зведеться, як і раніше, до порожніх балачок та хіба що кількох намарних арештів, — так говорили Мак-Ґінті, Мак-Мердо та інші відчайдухи.
Одного травневого суботнього вечора, коли Мак-Мердо збирався на звичайну вечірку ложі, до нього завітав Моріс — найбоязкіший із братів ордену. Його чоло взялося зморшками, а обличчя було перелякане й стомлене.