Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
— Чи можу я щиро поговорити з вами, містере Мак-Мердо?
— Звичайно.
— Я досі не забув, як колись відкрив вам своє серце і ви не виказали мене — навіть тоді, коли вас питав сам майстер.
— Що мені було робити, коли ви довірились мені? Але це не означає, що я з вами заодно.
— Так, я це знаю. Проте ви — єдиний, з ким я можу вільно розмовляти. У мене тут є таємниця, — він притулив руку до грудей, — і вона пече моє серце. Мені треба з кимось нею поділитися. Якщо я викажу її, на мене напевно чекатиме смерть. Якщо ж промовчу, то можемо загинути ми всі. Хай мені допоможе Бог!
Мак-Мердо пильно поглянув на Моріса — той тремтів усім тілом. Він налив склянку віскі й подав старому.
— Це допоможе вам узяти себе в руки, — сказав він. — А тепер розповідайте.
Моріс випив, і його бліді щоки порожевішали.
— Я можу розповісти про це одним реченням, — мовив він. — На наш слід натрапив детектив.
Мак-Мердо здивовано вирячився на нього.
— Ви що, збожеволіли? — вигукнув він. — Хіба тут не рояться роєм полісмени та детективи? Чим він нам зашкодить?
— Ні, ні, цей детектив — не з тутешніх. Тутешніх ми знаємо, їх справді нема чого боятись. Але ж ви чули про агентів Пінкертона?[12]
— Щось нібито читав.
— Якщо вже вони натрапляють на слід, то пісеньці кінець. Це не державна поліція з їхнім звичаєм: «спіймаю чи не спіймаю». Їм дуже добре платять, і вони чіпляються мертвою хваткою. Якщо хтось із Пінкертонових агентів стежить за нами, то ми пропали.
— Нам треба вбити його.
— Ось ваша найперша думка! Те саме скажуть і в ложі. Хіба я не казав вам, що в нас усе закінчується вбивством?
— А що таке вбивство? Хіба це не звична річ у наших краях?
— Авжеж, але це не для мене — наводити вбивць на слід. Я після того не знатиму ні хвилини спокою! А водночас на карту поставлено наше власне життя. Заради Бога, скажіть мені, що робити? — Охоплений нерішучістю, він почав гойдатись на стільці.
Слова його глибоко схвилювали Мак-Мердо. Легко було побачити, що він перейнявся думкою про небезпеку й тепер міркує про те, як її зустріти. Він схопив Моріса за плече і трусонув його.
— Послухайте-но, друже! — з запалом вигукнув він. — Так ви нічого не вдієте, голосячи, мов баба на похороні. Давайте сюди факти. Що то за тип? Де він? Хто вам сказав про нього? Чому ви прийшли до мене?
— Я прийшов до вас, бо ви єдиний, хто може щось мені порадити. Я розповідав вам, що тримав раніше крамницю в одному з східних штатів. Там у мене залишились друзі — один з них служить на телеграфі. Я вчора одержав від нього лист. Прочитайте самі — тут, угорі сторінки.
Ось що прочитав Мак-Мердо:
«Що поробляють у ваших краях Чистії? Ми багато читаємо про них у газетах. Між нами кажучи, я сподіваюсь незабаром почути важливі новини. П’ять великих компаній і дві залізничні управи серйозно взялися за них. Будьте певні, що вони доберуться до них! Справу доручено Пінкертонові й передано найкращому їхньому агентові — Берді Едвардсу. Схоже, що з Чистіями от-от буде покінчено...»
— А тепер читайте постскриптум.
«Про все це я дізнався в себе на телеграфі, тож мій лист нікому не показуйте. Адже це дурниця, коли через руки людини щодня проходять шифровані телеграми, а вона не навчилася їх розшифровувати».
Мак-Мердо якусь хвилину сидів мовчки, тримаючи в байдужих руках лист. Перед його очима був туман, а за ним — порожнеча.
— Чи знає про це хтось іще? — спитав він нарешті.
— Ні, я більше нікому не казав.
— А оцей чоловік... ваш друг... чи міг він повідомити про це когось іще?
— Хіба що одного-двох приятелів.
— З ложі?
— Напевно.
— Шкода, що він не надіслав прикмет цього Берді Едвардса. Тоді нам легше було б натрапити на його слід.
— Можливо. Але навряд чи він знає їх. Адже він розповів мені лише те, про що довідався з телеграми. Звідки йому знати цього пінкертонівського агента?
Очі Мак-Мердо зблиснули.
— Хай йому грець! — вигукнув він. — Я спіймаю його. Я був дурень, що не придумав усе одразу! Господи! Нам просто пощастило! Ми спіймаємо його, перш ніж він устигне тут нашкодити. Послухайте-но, Морісе, ви не проти, щоб я зробив це сам?
— Звичайно, тільки мене до того не вплутуйте.
— Я все зроблю. Ви тут будете ні до чого. Навіть ваше ім’я не згадуватимуть. Я все беру на себе, ніби цей лист надіслали мені. Ви згодні?
— Те саме я хотів спитати у вас.
— Тоді облиште цю справу й не сушіть собі голову. Зараз я піду до ложі, і ми невдовзі влаштуємо халепу цьому пінкертонівському чолов’язі.
12
Агентство Пінкертона — американське приватне розшукове агентство, засноване у 1850 р. детективом Аланом Пінкертоном (1819 — 1884).