На схрещених дорогах

Під час сполохів вони ніколи не покидали дому. Були так тісно з ним зрослі, що й не думали жити без нього. І під час бомбардування, коли ми випадково були дома і збігли в підвал, хоч я їх просила, не пішли туди. Не помогло пояснювання, що підвал нас і так не врятував би, але зате охоронив від поранення черепками і відламками. Вірили в Божу волю і їй вповні корились.

Так отже була весна. Як гарно цвіли морелеві дерева, розіп’яті на стінах домів! А яка то потім краса оці доми, обвішані морелевим овочем! Я обіцяла собі, що якби колись мала дім, перша річ, яку зроблю, посаджу під стіною морелі, але й бросквині. Так як потім у Баварії мріяла про альпійський краєвид, горбик каміння, порослий альпійськими рослинами, ще бачимо у Баварії майже в кожному городці перед кам’яницями. Навіть маціцькі озерця з островами, на яких величавіють руїни равбріттерських замків. Усе таке мале, але й таке велике разом. Оці городці розказують казки, і мені теж хотілось би мати городець-казку. Там були б Гогемунда й Гехтзе, хоч одно в Тельфсі а друге в Куфштайні і наймиліші свічурники бердуляни і мій верес і жереб і… Та хіба матиме коли хату скиталець бездомний? Це тільки казки такі.

Між тим залишки фронту ломились і розсипались у пух і прах. Не було ніякого Карпатенваль (оборонна лінія Карпат), програвши на Україні, німецькі війська місце за місцем і лінія за лінією кривавились і відступали. У березні після шеститижневої облоги і вуличних боїв упав Будапешт, потім Братислава і тоді прийшла черга на Відень. На Заході сполучені сили аліянтів дійшли до меж Німеччини після тяжких змагань у північно-східній Франції. Але через радіо все ще було чути голос Гітлера, що обіцяв перемогу завдяки новим родам озброєнь. Газети ще якийсь час писали про успіхи ракетних бомб, але згодом і про те замовкли.

Покликали фольксштурм: дідів шістдесятирічних і дітей та людей, що досі не належали до війська. Теж усім тим Шнайдерам і Шумахам стала загрожувати військова повинність. Шумах порадив собі дуже просто: одного дня сказав: «їх шайсе ауф аллес»[43] украв вельосипед у одного з наших робітників, до речі теж украдений у німця, і примостивши на нього свою товстячку жінку та мішок харчів, поїхав, куди очі бачили. Робітники посміялись та залишились без «керівника». Ще одна зміна настала в фірмі Шнайдер, що мала приємний посмак сенсації. Коли Відень був уже безпосередньо під загрозою, милий пан Клепетаж взяв оцю валізку свого шефа, що як розказували, були в ній брил’янти, отже валізку в одну руку, секретарку, спільну з шефом, другою рукою і поїхав до Відня. Назустріч бурі поїхав той смільчак. Як казали був то жид і ще й комуніст. Та чеське прізвище і вигляд якось про те не говорили. Коли ми ходили домагатись права на хату в Іннсбруку на сходах у ляндратамті я розказувала йому, як живеться під більшовиками, слухав він про те з зацікавленням, але й з недовірою. Його вчинок он такий був за найліпший доказ, що моя «лжепропаганда» не мала на нього впливу. Правда, з валізкою брил’янтів і любою дівчиною кожен режим не такий поганий, може й комунізм можна б витримати. Ну, раз таке сталось і шеф відболів втрату таких ціннощів — як вірний помічник, вірна секретарка та ще й валізка брил’янтів до того, то й фірма мусіла погодитись з таким станом. Все ж робітники мали з чого тішитись при своїй тяжкій праці.