На схрещених дорогах

Свою фірму цей «завберер гер»[36], як кажуть німці, почав ще в Польщі — ГГ[37]. Коли там зробилось тепло, пан Шнайдер зорганізував плановий відступ на захід. Взяв те що найцінніше: кілька вагонів інструменту й робітників. Тих останніх набрав у Польщі й Галичині, а тому, що багато декому не всміхалось залишитись під большевиками, робоча сила найшлась, і то дуже вигідна й дешева. Він віз з собою й багаж — наче б робітників. Та у вагонах в робітничих багажах було зверху дещо потрібне фірмі для праці, а насправді всякі цінні матеріяли, до яких п. Шнайдер невідомо як дійшов, і цілі скрині сигарок та тютюну та харчових запасів. Пан Шнайдер умів евакуюватися.

Робітники були частинно українці, а ще більше було поляків, бо централею цього «руху» був спершу Краків, а потім Відень. У Відні пан Шнайдер кинувся на будову життєспасаючих бункерів і, вимандровуючи відтіля, створив собі знову два центри, в Лінці та Іннсбруку. Коли в першому місті очолення й керма гешефту була в руках якогось москаля, старого емігранта, одруженого з полькою та в обсаді бюра були майже самі поляки, то в Іннсбруку всевладним паном був дуже симпатичний молодий чоловік, віденець Клепетаж. Решта персоналу — поляки. Правда, була й секретарка, спільна для шефа й Клепетажа, дуже приємна панночка. Іннсбруцька «централя» завідувала працями в Тіролі. Їх Шнайдер набрав усюди, бо бункерів було дуже потрібно. Біда тільки, що поперше він сам повинен був іти до війська, а згодом хочби до фольксштурму, а далі, що й в Іннсбруку погано сиділося через постійне бомбардування. Від війська хоронив ОТТ — воєннопотрібні праці, а далі, коли людина мандрує з місця на місце і є всюди й ніде, то не легко її приловити й пришпилити. Що ж до Іннсбруку, то спеціяльно цінні валізи були в опіці вірного Клепетажа й секретарки та одного поляка, що під час сполоху зносили їх в підвал. Дещо теж і вимандровувало в безпечні сховища в горах.