ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Коли гора не йде до Магомета, тоді Будда збирає конференцію тих, хто не приєднався! Здрастуйте, дорогий Віт, де ви пропадаєте?!
— Це ви пропадаєте, а я намагаюсь працювати.
— Ох, ця диявольська робота!
— Не така вона вже й диявольська.
— Я маю на увазі навантаження, а не мету, Віт.
— І я так думаю, тільки навантаження зовсім не диявольські. Інша річ навантаження, які доводиться витримувати моєму «фіатику» — поки одірвешся від допитливих очей. Тут дуже допитливі люди, правда ж?
— Стежать невідступно? — зітхнув Глебб. — Нічого не вдієш, звикайте. Вони стежать за мною навіть у туалеті. Пілар нас чекає сьогодні на спагетті. Ви любите спагетті?
— Люблю, якщо багато. Одна розумна французька актриса точно визначила різницю між московським столом і західним: «У вас, каже, в Москві, вітрини — просто ганьба, нічого цікавого немає, а коли прийдеш до будь-кого в гості — то й балик, і шинка, й ікра, а в нас вітрини повнісінькі наїдків, а зайдеш у гості — печиво запропонують та склянку чаю». Ну як?
Глебб засміявся:
— Непогано. Сердито, але справедливо. Спагетті буде не тільки з сиром, я скажу Пілар, щоб вона витратилась ще й на м'ясо… Самі прийдете чи мені викрасти вас з-під опіки тутешніх пінкертонів?
— Викрадіть. Це буде аж надто люб'язно.
— Добре, спершу я заберу вашу людину, а потім піднімусь до вас.
— Моя людина залишилась у Москві, Джон.
— Я сказав про Пола.
— Ах, він уже моя людина? Поздоровте мене — мати Пола Діка за свою людину дуже почесно.
— Він замучив мене розмовами про нещасного росіянина…
— Якого росіянина?
— Про того, який лагодив вам ракетку.
— Ах, Белью. Він справді росіянин?
— Росіянин. Та й звали його так само, як Пол називає вас, — Іван, Айвен.
— Повідомлення про його загибель уже з'явилося в газетах?
— Поки що, мабуть, не з'явиться. Мої друзі з тутешнього ФБР вважають: рано ще друкувати повідомлення, мало даних, вони певні, що справа занадто цікава, щоб зразу її коментувати.
— Коли дізнаєтесь про щось нове — скажете?
— Хочете написати про долю нещасного росіянина?
— Якщо ця доля привертає інтерес — чому б не написати? Звичайно, напишу.
— До речі, ви читали заяву містера Огайо?
— Він робить дуже багато заяв, яку саме?
— Сьогоднішню. До нього пробилися наші хлопці, він же наших ганяє, імперіалістична преса і таке інше…
Славін посміхнувся:
— Він, між іншим, у пінг-понг не грає?
Глебб не зразу збагнув, трохи подався вперед, — як завжди, — до співрозмовника.
— Пінг-понг? Чому? Що ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі дипломатію, — відповів Славін. — Пригадуєте таку?
— Ах, це гра доктора Кіссінджера?! З вами нелегко говорити, ви надто компетентні для журналіста, Віт.
— Некомпетентний журналіст — це нісенітниця. То що ж заявив містер Огано?
— Він сказав, що ні ваші радники, ні поставки до Нагонії не врятують Грісо від краху. Він сказав, що це вирішиться в найближчі три-чотири місяці.
— Він, по-моєму, уже казав це.
— Казав. Тільки жодного разу не назвав дати.
«Отже, у них точно визначено строк, — зрозумів Славін. — Він недаремно віддав мені ці три-чотири місяці. Вони почнуть значно раніше»..
Повернувшись додому, Глебб зразу ж пройшов до свого кабінету, опустив жалюзі, ввімкнув музику, витяг з кишені невеличкий диктофон — мікрофон вмонтовано в годинник, дуже зручно, ввімкнув його до спеціальної апаратури і став слухати запис. Фрази Зотова «у нас поганий ксерокс, я, мабуть, зроблю фотокопію», «спасибі, Джон, я вам дуже зобов'язаний», «я це влаштую», «я це зробив би», «безперечно», «дзвоніть завтра, о третій, о'кей?» він переписав на плівку підвищеної чутливості й сховав її в сейф.
Потім, переодягтись, заїхав до Пілар, передав їй другий мікродиктофон і сказав:
— Гвапенья, тобі треба буде поцілувати Зотова, сказати йому «любий» і так повести бесіду, щоб він сказав тобі такі слова: «стомився», «більше не можу», «к чорту все». У тебе є три години, щоб попрацювати над сценарієм. Встигнеш? Продумай все гарненько, бо в диктофоні сорок хвилин звучання плівки, зрозуміло? І нехай Еліса зварить побільше м'яса до спагетті — цей Славін уміє вимагати, чого йому хочеться. Побалуємо його поки що, гаразд?
ПОШУК — IV
Гмиря, поговоривши з Константиновим по телефону з Одеського управління, зайшов до каси аерофлоту і взяв квиток на вечірній рейс.
«З поганої вівці хоч вовни жмут, — подумав він, виймаючи з портфеля плавки. — Прилетіти в Одесу і не викупатися — глупство. Тим паче що Шаргін, на щастя, відпав. Ніякого тобі клопоту — несподіваний «ваканс».