Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Людей, які перебували в підпорядкованих радянським партизанам загонах, піддавали ідеологічній обробці. В одному з польських звітів ситуацію було оцінено так: «Поляків партизани охоче беруть до себе, а опікуватися ними береться політрук. Натомість, вони безжально вбивають тих поляків, котрих вважають так званими націоналістами Сікорського. До останніх зараховують усю інтелігенцію»[147]. Від рук радянських партизанів загинув, наприклад, командир партизанського підрозділу АК поручник Ян Рерутко «Джазґа». Вони ж, щоб змусити самооборону Старої Гути трансформуватися у вже згадуваний загін ім. Фелікса Дзержинського, вбили в липні 1943 року командира бази поручника Осецького. А в грудні радянські партизани з групи капітана Івана Шитова підступно розтрощили підрозділ АК під командуванням капітана Владислава Коханського. Його самого разом із кільканадцятьма людьми запросили на вечерю, проте лише для того, щоб роззброїти та ув’язнити. Відтак одинадцять аківців розстріляли, а «Бомбу» з кількома іншими перевезли через лінію фронту та віддали до рук НКВС.
При оцінці діяльності радянських партизанів варто пам’ятати, що комуністи, борючись у рамках «класової боротьби» із «польськими націоналістами», водночас критично ставилися до етнічних чисток, які провадила УПА. Власне тому радянські партизани допомогли вистояти самооборонам у Пребражому та Старій Гуті, тим самим рятуючи багатьох поляків від смерті з рук українських націоналістів.
В міру переможного просування Червоної Армії, значні радянські партизанські з’єднання почали заглиблюватися в досі недоступні для них райони. Першим навесні 1943 року до Східної Галичини вирушило з’єднання Ковпака. Хоча воно дійшло аж до Карпат, однак там було розбите, і партизани невеликими групами повернулися на Волинь. І лише на початку 1944 року до Галичини скерували нові підрозділи. Загалом у подібні рейди до Галичини УШПР відправив 134 загони, які налічували майже 26 тисяч осіб. Рейди провадили великі з’єднання, добре озброєні, в тому числі артилерією, які могли сподіватися на поповнення запасів зброї та боєприпасів завдяки постачанню повітряним шляхом. Підрозділи УПА рідко могли протистояти їм у відкритому бою, тому вели з ними партизанську війну, ліквідуючи патрулі. Націоналісти обстрілювали маршові колони, а потім блискавично відходили. Вони намагалися боронити українські села від реквізицій і грабежів, але саме це завдання було найскладнішим для виконання — слабкі загони самооборони не мали шансів у сутичках із добре озброєними радянськими партизанами. Від початку жовтня 1943 року щоразу частіше жертвами радянських партизанів ставали не окремі особи, які симпатизували ОУН, а цілі села. 13 жовтня 1943 року така доля спіткала Стару Рафалівку, в якій були вбиті від 47 до 60 чоловік. 31 жовтня 1943 року радянські партизани спалили три українських села: Борове, Карпилівку і Дерть. У самій лише Карпилівці загинули 183 селян. Коли 21 березня 1944 року з’єднання ім. Михайлова обстріляла самооборона села Велика Мощаниця Мізоцького району, село оточили та обстріляли з гармат і мінометів. Після семигодинного бою опір УПА зламали, зайнявши дощенту спалене село. «Націоналісти», на думку радянських партизанів, втратили 224 особи, серед полеглих мусила бути значна кількість цивільних. Радянські втрати склали чотирьох убитих і восьмеро поранених.
На початку 1944 року радянські партизанські підрозділи з Волині почали переходити на Люблінщину. Першою потрапила туди сформована на базі угруповання Ковпака 1-ша Українська партизанська дивізія під командуванням Петра Вершигори — дорогою, за погодженням із АК радянські партизани зайняли свинаринські ліси, знищивши знамениту базу УПА «Січ», розбивши загін ім. Богуна та ліквідувавши старшинську школу «Лісових чортів». Крім того, на Люблінщину, а звідтіля в Бещади вирушив загін ім. Йосипа Сталіна на чолі з поляком Міколаєм Куніцькиv «Мухою» (в Бещадах він і надалі часто влаштовував сутички з УПА).
147
SPP, MSW, 263/II, Wydział społeczny, Sprawozdania sytuacyjne z ziem polskich, s. 34–35.