Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Після початку антипольської акції багато людей переховувалися в монастирі кармелітів босих у Вишневці, який кілька разів атакували в 1943 році. Оборону тримав шуцманшафт, що складався із близько двадцяти поляків. У січні 1944 року місто покинули спершу німці, потім угорці, котрі прихопили з собою частину населення, в тому числі польський шуцманшафт. У монастирі переховувалися від трьохсот до чотирьохсот осіб. Поляки сподівалися, що відразу після відступу німців прийдуть радянські війська, але першими з’явилися українські партизани. В лютому 1944 року під монастир підійшла група з СБ ОУН, яка вдавала радянських партизанів (за іншою версією, бандерівці вдавали польських біженців). Вдершись за мури монастиря, українці почали різанину. Спалахнула паніка. Люди намагалися втекти з монастиря, ховалися в будівлях і в різних закамарках. Ірена Сандецька так описала цю подію: «Всіх замордували, а найгірше знущалися з жінок, які попередньо служили в німців, їх вішали на мотузках і палили живцем у церкві»[154]. Не пощадили навіть ченців, яких повісили, — в бійні вцілів лише один. Отож, загинули, може, й триста осіб. Деяких молодих жінок члени СБ ОУН викрали. Член ОУН-Б Лука Павлишин згадував:
СБ встигла погосподарювати у Вишневці та його околицях, про що свідчили пожежі. [...] На санях плакали, благаючи пощади, дві жінки, одна з них зовсім молода, й троє дітей віком до семи років. [...] Гроза повідомив, що йде ліквідація ворогів України. Але ж суду не було...[155]
Водночас у Вишневці Старому були замордовані сто тридцять вісім осіб. У наступні дні українські партизани розпочали «полювання» на тих, хто сховався у заприязнених сусідів-українців. 27 лютого були вбиті сокирами три знайдені польські сім’ї.
Цікаво, що в березні того року місцевий командир СБ на Волині «Беркут» (NN) наказав своїм підлеглим спостерігати та повідомляти про діяльність поляків проти українців. Він також доручив інформувати радянських партизанів про будь-які випадки співпраці поляків із німцями. «Річ у тому, — пояснював «Беркут», — щоб викликати [...] непорозуміння між поляками та більшовиками і відвернути увагу партизанів від українського населення й скерувати її на польську національну меншину»[156].
Водночас було вирішено цілковито знищити будь-які сліди перебування поляків на Волині. У рівненському надрайоні ОУН 9 жовтня 1943 року був відданий наказ, у якому читаємо:
В терені, де знаходяться польські пам’ятники, костели і т. ін. польські фігурі, все розривати, розносити в прах, не лишити навіть місця. Цю акцію виконати з дня 10-го на 11-го.Х.43 р. вночі[157].
В іншому наказі доручалося:
Ліквідувати польські сліди:
а) Знищувати всі стіни від костелів й інші польські молитовні будинки.
б) Знищувати присадибні дерева так, щоб не залишилось і ознак, що там міг коли-небудь хто жити (Не знищувати фруктових дерев при дорогах).
в) До 25.II.44 р. знищити всі польські хати, в яких раніше жили поляки (якщо в цих хатах живуть українці — хати слід розібрати і зробити з них землянки); якщо цього не буде зроблено, то будинки будуть спалені, і люди, котрі в них живуть, не матимуть де перезимувати. Звертається увага ще раз на те, що коли залишиться що-небудь польське, то поляки матимуть претензію до наших земель[158].
Польський повстанський порив
27 Волинська піхотна дивізія АК
У ніч із 3 на 4 січня 1944 року Червона Армія перетнула довоєнний східний кордон Польщі в районі Рокитного. Попри відчайдушну оборону німців, радянські війська 2 лютого зайняли Рівне й продовжували наступати в напрямку важливого залізничного вузла, яким був Ковель. Проте німці вирішили за будь-яку ціну утримати це місто у своїх руках.
Звістки про становище на фронті електризували польське підпілля. Не можна було виключати, що радянські війська незабаром дістануться до Західного Бугу. За цих обставин командувач Округи АК Волинь полковник Казімеж Бомбінський «Любонь» 15 січня 1944 року наказав розпочати втілення плану «Буря». Згідно з наказом про мобілізацію, всі вояки АК мали вирушити в райони зосередження між Ковелем і Володимиром-Волинським. Місцями збору підрозділів було визначено бази самооборони в Засмиках (на південь від Ковеля) та Білині (на північ від Володимира-Волинського). У цих околицях групувалися прибуваючі з усієї Волині партизанські загони, численні групи підпільників із міст, врешті, дезертири з лав польської допоміжної поліції. З Мацеїва вдалося вночі з 20 на 21 січня 1944 року вивести 107-й поліцейський батальйон — чотириста п’ятдесят осіб, порівняно добре озброєних (разом із гарнізонами поліцейських дільниць до АК зголосилися близько сімсот поліцейських).
154
Цит. за: Okrutna przestroga..., s. 199.
155
Василь Щеглюк, «...як роса на сонці». Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН-УПА Л. С. Павлишина, Львів 1992, с. 130.
156
ЦДАВОВУ, ф. 3838, оп. 1, спр. 57, арк. 37, Наказ «Беркута» «Денисові» за 18 березня 1944 р.
157
Літопис УПА. Нова серія, т. 11, с. 707.
158
«Український історичний журнал», № 1: 1995, с. 107. Переклад з російської (оперативні документи розвідки «Смерш»).