Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

ОУН закликала польську сторону до вилучення «імперіалістичних основ із системи національного виховання, які заторкають суверенні права обох народів» і, навпаки, — до популяризації у пропаганді і вихованні ідеї суверенності обох народів на їхніх етнографічних територіях. Українське і польське представництво мало організувати «на закордонному форумі спільні виступи з метою оборони інтересів національно-визвольної політики обох народів перед чужинцями». До часу створення законних урядів суверенних держав обох народів на їхніх етнографічних землях «виразниками їх політичної думки, політичних устремлінь визнавалися керівники визвольної боротьби тих народів»[223].

У разі прийняття на себе обома сторонами всіх перелічених зобов’язань Провід ОУН ставив питання про можливість створення спільного «українсько-польського бюра для підготовки опінії обох народів в напрямі майбутнього союзу між обома державами та для узгіднення спільних акцій закордонної політики перед аліянтами». На думку керівників ОУН, мала бути створена також «правнича комісія для перевірки кордонів у відповідності до давніших міжнародних зобов’язань, для вироблення проектів майбутнього державного союзу та забезпечення прав національних меншин». Можливими формами співробітництва ОУН визнавала й участь представників польських кіл в Антибільшовицькому блоці народів (АБН), а українців — у польській армії[224].

Вкотре постає питання про те, чи могла бути позитивною відповідь на ці пропозиції ОУН польських емігрантських властей та керівників польського визвольного руху, які були насправді дуже зацікавлені в залученні українців до «проальянтського антибільшовицького союзу» навіть з огляду на поступову переорієнтацію впродовж 1940–1941 рр. Лондона на союз із Москвою. Адже наявні польські документальні джерела яскраво свідчать про те, що як в уряді, так і серед польських підпільників на окупованих територіях було на той час чимало осіб, які пропонували таки опрацювати і видати офіційну декларацію, що відповідала б українським вимогам і могла бути сприйнята українською стороною за платформу для налагодження українсько-польського співробітництва.

Однією з перших таких осіб був тодішній референт з національних справ польського Міністерства інформації і документації професор Ольгерд Гурка. Він ретельно збирав інформацію про будь-які контакти з українцями, а також неодноразово особисто зустрічався з новим головою українського уряду в еміграції В. Прокоповичем, міністром закордонних справ О. Шульгіним, іншими колишніми і тодішніми діячами уряду УНР.