Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
— Так ви підіть і скажіть “їм”... Но, но, но! Будьте краще обережні. Закриють гімназію і все... Про вас і так питали в директора.
Василь дивиться на свого учителя. Він не може нічого йому сказати. Йому треба було б сказати таке: “Учителю мій! Не хвилюйся. Я і так все знаю”. На Василевих устах повага. Річицький дивиться на нього, потім повертається і відходить. Василь деякий час проводить свого учителя поглядом, поки той не ховається за рогом.
Вечір проходить над містом і тікає далі. Іноді з неба прориваються дрібні зорини. Вітер віє і мете снігом по ковзькому бруку. Збоку по узгір’ю стоять старі хатини, і в одній з них через побиті вікна рветься назовні репіт немовляти.
Василь таки дочекався, доки вийде Настя. Але вона не сама. З нею приятелька. Він не насмілився підійти. Відійшов набік, пропустив їх і пішов поволі назирцем, немов тінь, що тягнеться, куди її тягнеш.
Варвара Сергіївна на лекції сказала:
— Ну? Наш баль наближається. Нагадую: все мусить бути без закиду. Звертаю вашу увагу: хто, хто, але моя кляса мусить підтягнутися. Москалюк! Вам на вечері не бути, мабуть. І чому це ви не миєтесь?
Москалюк підтирає рукавом носа. Варвара Сергіївна вибухає:
— І хто це вас так учив? Фу! Де ваша хустина? Ні, хлопці. Пам’ятайте! Я цілком поважно: мусите підтягнутись.
Василь і Євген мають досить клопоту. Вони й самі знають, що так на баль не ходять. Старі френчі, обвислі кишені, видуті штани... Ні. ні. Але де та рада? Друге лихо — гроші. Щось треба діяти. Гроші потрібні. Будуть танці, буфет. Буде шоколяда і кава з тістечками. Ніяк від цього не відмовишся. Що б сказала історія? Єдина рада — Фройко. Знов потрібні кредити і то поважні. Знов розмови з батьком. Те саме з Євгеном.
Стихія-баль летить з неуявних висот і вже ось-ось цілим своїм тягарем навалиться на хисткі можливості хлопців. На пробах справжній Вавилон. Гриб із своїм Матюшою бушує, мов буревій. Так само Біленко. Так само всі. “Суєта” йде повною парою.
Справжній нерв усього — Варвара Сергіївна. Вона знає все, бачить все, чує все. Збирають посуд, білизну, картини, розносять запрошення. Напікають гори коржиків, пиріжків, солодких пінних тістечок. З’являються скрині лікерів, коньяків, горілок.
Загляньте випадково до зали комерційної школи... Що там діється! Скільки зеленого галуззя, скільки гірлянд, скільки картин по стінах — і Останній день Помпеї, і Рєпін, і Красицький, і бозна ще хто там з’явився. А поміст блищить та сяє, а світло зверху вдарило, бризнуло і розлилося. Варвара Сергіївна не вміє захоплюватись. їй тільки лишається потай дискретно посміхатись.
Стихія-баль вже тут. Готово. Втомлені, розчервонілі молоді люди нашвидку розходяться, щоб привести й себе до порядку.
Василь Шеремета вирішує витримати цей бій до кінця. Він міг би обійтись і без буфету, без шоколяди. Більше. Він готовий не вечеряти взагалі, але там є інші. Не так подумає Гнатюк, Хмелюк, навіть Євген. А що, як Настя, Мирочка... Як трапиться буфет, а там помаранчі, канапки з ікрою... Ні. Витримати потрібно.
І Василь побіг на Шумську рогачку до Фройка.
— На що вам стільки грошей? — питає Фройко. — Хм... На що. Питання...
— Треба, Фройку! Наука коштує, — каже Василь. Немає часу на філософію. Бігти далі, темно... Вечір-баль, вечір-баль, вже ось спадає темінь... А ще стільки роботи.
Найперше треба відвідати голяра. Василь вже заростає препоганим мохом, і його підборіддя вимагає бритви. Волосся також конче треба підстригти. Йдуть разом з Євгеном. Сьогодні вони рішені на все. Опинилися в першорядній голярні, куди заходить тільки міська аристократія. Тримаються солідно, говорять поважно.
— Вам постригтися? — вклоняється голяр.
— Так. І поголитися... Будь ласка...
Василь і Євген сидять перед великими дзеркалами. На них дивляться розчервонілі, піднесені обличчя, вихрясті чуби, блискучі очі. Голяр старанно пригладжує ті вихри, але вони не піддаються... Вони стирчать шалено, настирливо, визивно...
— Що робити? — кидає між іншим голяр. — Може зробити завивку? — обережно питає він.
— А скільки це може коштувати? — подумав Василь. Ах, що там сьогодні рахувати.
— Так... Будь ласка... Робіть завивку, — киває Василь головою. Розуміється, Євген наслідує колегу. Мить і голови їх опинилися під шаленою нагінкою голяра. Він їх скуб, пік, крутив, завертав сюди, завертав туди, і по часі хлопці почувають на голові замість волосся якусь тверду, теплу шапку. Здається, що голови стягнуто обручами. їх не можна пізнати. Вони хвилясті, вони охайні, вони пригладжені... Це голови, зняті з вивіски голярні...