Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, знову повернемося до конечної мети чеченських воєн — ґеноциду. Навряд чи варто перебирати всі події, порівнюючи по пунктах, порівнюючи з тим, що записане у відповідній резолюції ООН. Бо там було все. Включно до останнього: по російському ТБ показували вивезених до Росії чеченських дітей, ніби тих, що втратили батьків. Тепер у Росії з них виховуватимуть “русскіх”, тобто яничарів, безбатченок, яких там так люблять. Тяжка відповідальність…
Увесь час твердилося й твердиться, що війна в Чечні — то внутрішня справа Росії. Але й це є брехнею. Принаймні — з юридичної точки зору. Справа в тому, що Ічкерія, вже писали, не підписувала нового Федерального договору, а значить і не може вважатися частиною Росії. На цю обставину указував свого часу ще президент Ічкерії Дудаєв.
Але, було й дещо позитивне. Остаточно, на наших очах здохла брехлива байка про «дві Россіі», яка — годі казати, засмічувала людські голови цілих півтора сторіччя. Невже не чули? — тоді ще раз нагадаємо.
Одна Росія — то класична, імперіалістична царська, так би мовити. Хоча — підкреслимо, жодні царі не могли би й уявити собі, яке буяння імперіалізму наступить — коли скинуть нарешті отих царів. Але, це тільки одна — зла. А є ж ще друга — добра, проґресивна та демократична. Правда, вона все чогось мовчала — і підчас “покорєнія Кавказа” (“Смірісь, Кавказ — ідєт Єрмолов!”), і підчас польських повстань. А потім, придумавши «Декларацію прав народов Россіі» та захопивши після 1917 владу в імперії, вчинила її народам таку криваву баню, що світ здригнувся. Розквіт демократії стався, ніби, підчас отієї «пєрєстройкі і гласності», та щось там наче й було. Тому нам уже з початку дев’яностих все правлять про якусь “дємократічєскую Россію”, але повторний ґеноцид чеченського народу геть перекреслив і цю дурну бовканину.
Виявилося остаточно, що Росія й духовно є одна — “єдіная і нєдєлімая”: імперіалістична та ґеноцидна. Жодної іншої не було ніколи і немає, а царська та совєцька — то були не більше як дві боки тієї самої бляшаної медалі. Нема там жодних здорових сил, немає людей, які би навіть усвідомлювали собі, яке всесвітніх масштабів зло вони продовжують творити.
10. Нова ідеологія?
Україна майже триста років пробула колонією Росії, відлученою від європейської і світової культури, а то — величезний час. Порівняємо. Відкриття двох Америк завершилося на 1500 рік, розпочалася їх колонізація, з’явилися перші європейські поселення на нових континентах. Здавалося би — той же час, але ж — ні! Бо Україна 1709 була захоплена як стара європейська країна, цивілізована та розвинена. Отже, нема тут чим пишатися, але ж — старіша колонія на Землі (по Ірландії).
Тепер ми наче незалежні, але — що ж буде далі? — та, з ким ми тепер маємо справу? — з нашою — в їх очах — «ігрой в самостійность»? Чого нам тепер для себе очікувати? — що нічого доброго — то є очевидне, але — чого ж саме, хоч приблизно?
Аґресія проти Молдови йшла свого часу під прапором «защіти русскоязичного насєлєнія», але подальшого розвитку не отримала, обмежившись створенням маріонеткової «Пріднєстровской рєспублікі«. А спритні казахи тим часом зуміли невимушено схилити у себе від’ємний етнічний баланс на свою користь, навіть не створюючи якісь там тертя з Москвою. Але, чи є гарантії, що цей краплений король ніде більше не вирине?
Останню чеченську війну, найбільш ґеноцидну з усіх, вони опорядили як боротьбу з «мєждународним тєррорізмом» та на Заході проковтнули й це. Але, подумаємо за тих, хто не думає навіть і на крок уперед, а — що ж далі? Чи спрацює таке щось, коли центром «мєждународного террорізма» прийдеться об’явити НАТО? — а потім — і США? — навряд, навряд: ніколи не спрацює.
Та — більше від того. Бо хтось тоді може й пригадати, що батьківщиною політичного тероризму в світі — була саме Росія ХХ ст. Та можуть і пригадати убивства С. Петлюри, Є. Коновальця, Л. Троцкого, Л. Ребета, С. Бандери, — чи ж це не міжнародний тероризм у його чистому вигляді? А до того — пригадати й те, що тероризм «червоних бригад», палестинських терористів та всіх інших — був цілком вихований в СССР у другій половині ХХ ст.
Отже, навіть на порядок збільшена аґресивність імперії — не вичерпує її єство; до імперіалізму має бути добре пропагандове прикриття — маска імперії. А тому й усе попереднє могло бути рисами нової маски, але не її стрижнем: слабувате та ненадійне. Потрібно чогось більшого, загального. В минулому зіткненні колишніх союзників — німецького і російського імперіалізмів у Другій світовій, — перевага була на боці російського. Не виключено, що й з отієї простої причини, що ідея з‘єднання пролетарів усіх країн є привабливішою, ніж ідея універсального панування нордичної раси. Та й пролетарем може стати кожний, на відміну від нордичного арійця. Мати маску бодай у чомусь привабливу (або ж принаймні не відштовхуючу) - значно, істотно вигідніше ніж страхаючу.