Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Чинними є низка законів, якими встановлюється неустойка та її розмір. Це:
1) ч. 5 ст. 709 ЦК та абзац третій ч. 9 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» [215], що встановлюють неустойку в розмірі одного процента вартості товару, яку продавець (виготовлювач) сплачує покупцеві за кожен день прострочення усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування на період усунення недоліків аналогічного товару;
2) ч. 5 ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», що встановлює пеню в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено в годинах) прострочення виконання роботи (надання послуги);
3) ч. 2 ст. 231 ГК [42] (якщо хоча б однією стороною господарського зобов’язання є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується із Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту), яка встановлює, що за порушення умов перелічених зобов’язань щодо якості або комплектності товарів, робіт, послуг стягується штраф в розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних чи некомплектних товарів, робіт, послуг, а за порушення строків виконання зобов’язання передбачається стягнення пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, робіт, послуг, щодо яких допущене прострочення виконання, за кожний день прострочення. При простроченні понад тридцяти днів додатково передбачена сплата штрафу в розмірі семи відсотків загальної вартості товарів, робіт, послуг;
4) ст. 1 Закону «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» [131] (диспозитивною нормою цієї статті встановлено пеню в розмірі одного відсотка простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше ста відсотків загальної суми боргу);
5) ч. 6 ст. 231 ГК, яка встановлює розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань у відсотках, що дорівнюють обліковій ставці Національного банку. Разом з тим ч. 2 ст. 343 ГК, ст. 1, 3 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» [107] (цей Закон поширюється на відносини, в яких обома сторонами є юридичні особи або фізичні особи — підприємці) надають сторонам право на свій розсуд встановити в договорі пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання, але в межах подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період, за який стягується пеня;
6) ст. 14 Закону «Про телекомунікації» [206], яка встановлює пеню за прострочення оплати телекомунікаційних послуг в розмірі облікової ставки Національного банку, що діяла у період, за який нараховується пеня.
4. Стаття 548 ЦК не виключає встановлення законом спеціальних правил, згідно з якими відповідним суб’єктам надається право на прийняття актів, якими встановлюється неустойка. Так, ч. 1 ст. 280 ГК надає товарній біржі право встановлювати і стягувати санкції за порушення статуту біржі та біржових правил. Це правило доповнюється частиною другою ст. 6 Закону «Про товарну біржу» [56], відповідно до якої статутом товарної біржі встановлюються майнова відповідальність членів біржі і порядок та умови застосування санкцій.
5. Зазначення в дужках в ч. 1 ст. 548 ЦК на основне зобов’язання слід тлумачити так, що тут передбачається можливість забезпечення лише зобов’язань, які кваліфікуються як основні. Про поділ зобов’язань на основні та додаткові див. п. 1 коментаря до ст. 266 ЦК. Але з урахуванням ч. 3 ст. 6 ЦК положення ч. 1 ст. 548 ЦК не можна тлумачити так, що воно забороняє встановлювати договорами або спеціальними законами забезпечення додаткових зобов’язань.
Крім того, стосовно забезпечення виконання зобов’язання поділ основного і додаткових зобов’язань слід робити з урахуванням визначення основного зобов’язання в абзаці четвертому ст. 1 Закону «Про іпотеку» [197], де після наведення неповного переліку основних зобов’язань зазначається те, що основними є і інші зобов’язання, якщо їх виконання забезпечується іпотекою. Тобто стосовно забезпечення виконання основним є будь-яке зобов’язання, виконання якого забезпечується, а додатковим є таке зобов’язання, що встановлюється з метою забезпечення виконання основного зобов’язання.
6. Недійсним є зобов’язання, що ґрунтується на недійсному правочині. Таке зобов’язання забезпеченню не підлягає. Правочин щодо забезпечення зобов’язання, що ґрунтується на нікчемному правочині, слід визнавати нікчемним. Якщо правочин, на якому ґрунтується зобов’язання, визнано недійсним судом, нікчемність правочину щодо забезпечення такого зобов’язання випливає із рішення суду. Частина 2 ст. 548 ЦК передбачає, що Цивільним кодексом можуть встановлюватись правила, відповідно до яких недійсність основного зобов’язання не спричиняє недійсності правочину щодо його забезпечення. Ця можливість реалізована в ст. 562 ЦК стосовно гарантії.