Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

2. Стаття 20 Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [151] надає бібліотекам право самостійно в порядку, встановленому їх статутами (положеннями), визначати при наданні користувачам бібліотеки документів (під ними розуміються насамперед книги) розмір коштів, що повинні передаватися бібліотеці як забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення одержаних у бібліотеці документів (у випадках, передбачених правилами користування бібліотеками). Тут законодавець, діючи в межах своїх повноважень, встановив спеціальний вид забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. Однак у Міністерстві культури і мистецтв викладені правила зрозуміли як встановлення окремого виду застави. У цьому зв’язку була розроблена і затверджена Інструкція про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об’єкти користування [332]. Слово «застава» вживається не тільки в заголовку цієї Інструкції. В її тексті містяться посилання на те, що вона розроблена не тільки відповідно до Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (що не викликає зауважень), але й відповідно до Закону «Про заставу» [64]. Тим часом, зміст названої Інструкції свідчить про те, що правотворчий орган не вважає за можливе керуватися Законом «Про заставу» при одержанні бібліотеками коштів на забезпечення повернення одержаних у бібліотеці документів. Висувати такі вимоги було б недоцільно, оскільки застава передбачає додержання вимог щодо форми та змісту договору, а головне — процедури звернення стягнення на заставлене майно. Тому слід зробити висновок про те, що в частині посилань на Закон «Про заставу» [64] названу Інструкцію [332] варто визнати такою, що не відповідає Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [151] і не має чинності. В іншій частині Інструкцію слід визнати такою, що встановлює механізм реалізації ст. 20 Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу», яка передбачає спеціальний вид забезпечення цивільно-правових зобов’язань.