Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
Твори: оповідання, романи, листи, щоденники - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:

У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників XX століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
*  *  *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
Перейти на страницу:

Бо ми — наче ті колоди на снігу. Враження таке, ніби вони гладенькі, досить лише їх легенько штовхнути — і вони покотяться. Таж ні, не вийде, вони ж бо міцно примерзли до землі. Але знаєш, навіть це — також тільки враження.

(Переклав Олекса Логвиненко)

Із збірника «Сільський лікар»

Сільський лікар

Становище в мене склалося вельми скрутне: треба було терміново виїздити, за десять миль у селі на мене чекав тяжкохворий; на всьому просторі між ним і мною мело так, що світу Божого не видно, я мав бричку — легеньку, на високих колесах, саме таку, яка й потрібна для наших сільських доріг; загорнувшись у кожушанку, з лікарським саквояжем у руці, я вже стояв посеред двору, готовий вирушити в дорогу. Але коня, коня в мене не було! Мій власний кінь не витримав надмірних навантажень цієї суворої зими й минулої ночі здох; тепер моя служниця бігала по селу, намагаючись позичити коня; та це, як я й здогадувався, була марна праця, і я, ціпеніючи на холоді, вгрузаючи в дедалі глибший сніг, стояв і не знав, що робити. Але ось показалася служниця, і ще з воріт помахала мені ліхтарем; дівчина повернулася сама; ну звісно, хто ж позичить тепер, та ще в таку дорогу свого коня! Я ще раз пройшовся двором; виходу я не бачив; заклопотаний думками, я неуважно штовхнув ногою трухляві дверцята до хліва, де вже багато років не було жодної свині. Дверцята відчинились і загойдалися, хляпаючи, на завісах. В обличчя війнуло теплом і ніби кінським духом. Під стелею на мотузку похитувався тьмяний ліхтар. У низенькому закапелку сидів, зігнувшись у три погибелі, якийсь чоловік; він повернув до мене своє відкрите обличчя з голубими очима й, виповзаючи навкарачки назустріч мені, спитав:

— Запрягати?

Я не знав, що йому відповісти, й лише нахилився подивитись, чи нема у хліву ще чого-небудь. Служниця стояла поруч.

— Часом людина й сама не пам’ятає, чого тільки вона не держить удома в запасі, — сказала вона, й ми обоє засміялися.

— Гей, Братику, гей, Сестричко! — гукнув конюх, і двоє здоровенних, крутобоких коней, нахиляючи свої доладні голови, як це роблять верблюди, підібгавши під черево ноги й вигинаючись усім тілом, ледве-ледве протиснулись один за одним крізь дверцята, заповнюючи собою всю їхню пройму.

Відразу по цьому коні випростались на своїх високих ногах; від їхніх тіл ішла густа пара.

— Поможи йому, — сказав я, і дівчина слухняно поквапилася подати конюхові упряж.

Та щойно вона підійшла до нього, як він обхопив її й припав обличчям до її обличчя. Дівчина скрикує й кидається до мене; на щоці в неї лишають червоний слід два ряди зубів.

— Ох ти ж тварюко! — розлючено кричу я. — Захотів батога?

Та відразу й похоплююсь, адже це, думаю, — чужий чоловік, я ж бо навіть не знаю, звідки він тут узявся, до того ж він сам прийшов мені на допомогу, коли всі відмовились. Конюх, ніби здогадавшись про мої думки, пропускає погрозу повз вуха, а тоді, й далі заклопотаний кіньми, на мить повертає до мене голову і кидає:

— Сідайте.

Усе вже й справді готово. Виїздити на такому чудовому запрягу, як я помічаю, мені ще ніколи не випадало, і я радо сідаю.

— Правуватиму я сам, ти не знаєш дороги, — кажу я.

— Ну звісно, — відповідає він, — я з вами й не поїду, я лишуся з Розою.

— Ні! — скрикує Роза й, вочевидь відчуваючи невідворотність своєї долі, кидається до будинку.

Я чую, як брязкає ланцюжок, що його дівчина накидає за собою на двері, чую, як клацає замок, бачу, як вона, гнана страхом, ще й гасить світло спершу в передпокої, а тоді, ховаючись від погоні, й у решті кімнат.

— Ти поїдеш зі мною, — кажу я цьому слузі, — або я теж не поїду, хоч там конче й потрібний. Платити тобі за поїздку дівчиною я й не подумаю.

— Вйо! — кричить конюх, ляснувши в долоні, і коні стрімко несуть бричку вперед, наче течія — тріску.

Я ще встигаю почути, як двері мого будинку під натиском конюха тріщать і розлітаються на друзки, від рівномірного пронизливого свисту мені закладає у вухах і темніє в очах. Але й це триває якусь мить, бо я, так ніби мої ворота відчиняються просто у двір того хворого пацієнта, вже тут, на місці. Коні стоять смирно, завірюха вляглася; довкола все залите місячним сяйвом; з будинку вибігають батько й мати недужого; за ними поспішає його сестра; мене мало не на руках знімають із брички; всі намагаються мені щось плутано пояснити, але я нічого не розумію; у кімнаті хворого нема чим дихати; потріскана груба чадить; доведеться прочинити вікно, але спершу я вирішую оглянути хворого. Худеньке хлопченя — без сорочки, жару нема, температура й не висока, й не низька, погляд порожній — підводиться з-під пуховика, повисає в мене на шиї й шепоче на вухо:

1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)