Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Пора було розходитись. Я цілував першого-ліпшого, хто опинявся поруч, хутко потискав руки двом-трьом, котрі стояли ближче, мчав назад, і мене ніхто не гукав. Уже на першому перехресті, де хлопці мене вже не бачили, я звертав убік і пускався стежками знов до лісу. Мене тягло до міста на південь від нас — міста, про яке в нашому селі можна було почути таке:
— Ох і люди ж там! Уявляєте, ніколи не сплять!
— Чом же вони не сплять?
— Бо їх не бере втома!
— А чом же їх не бере втома?
— Бо вони дурні!
— А хіба дурних не бере втома?
— А чого б то вона їх брала?!
(Переклав Олекса Логвиненко)
Несподівана прогулянка
Увечері, коли ти остаточно, здавалося б, вирішив лишитися вдома, накинув халат, сидиш після вечері за освітленим столом і взявся за таку роботу чи таку гру, після якої зазвичай лягаєш спати, коли погода за вікном така похмура, що виходити з дому й на думку не спаде, коли ти прочапів за столом уже так довго, що, якби зараз устав і пішов, непомалу всіх здивував би, коли вже й на сходах темно, і вхідні двері внизу замкнені, а ти, попри все це, зненацька невдоволено підводишся, міняєш халата на піджак, відразу виявившись одягненим для вулиці, заявляєш, що маєш вийти, й, хутко попрощавшись, так і робиш, чим викликаєш у домашніх більше чи менше — залежно від того, наскільки поквапно ти причинив за собою двері, — роздратування, коли надворі ти опановуєш себе й усе твоє тіло відгукується на цю вже неочікувану свободу, яку дістало від тебе, особливою жвавістю, коли відчуваєш, що одним цим рішенням мобілізував усю свою рішучість, на яку тільки здатний, коли виразніше, ніж будь-коли, усвідомлюєш, що маєш-бо більше снаги, ніж потреби, щоб легко здійснити й витримати щонайрізкішу переміну, й коли ти поквапно простуєш отак довгими вулицями, тоді на цей вечір ти цілком забуваєш про власну сім’ю, вона стає чимось ілюзорним, а сам ти набуваєш надзвичайно чітких, різко окреслених рис і, щосили підганяючи себе, підносишся до свого істинного образу.
Ще виразніше все це відчуваєш, коли такої пізньої вечірньої пори навідаєш товариша — поглянути, як ведеться йому.
(Переклав Олекса Логвиненко)
Повернення додому
Ви лишень погляньте, яке переконливе повітря після грози! У моїх очах постають власні заслуги й беруть наді мною гору, хоч опору я й не чиню.
Я крокую, і мій темп — то темп цього боку вулиці, цієї вулиці, цього кварталу. Я з цілковитим правом відповідаю за кожен стук у двері, по столу, за всі тости на застіллях, за закохані пари в ліжках, у каркасах новобудов, притиснені до стін у темних завулках, на канапах борделів.
Я оцінюю власне минуле, порівнюючи його з власним майбутнім, але те й те, як на мене, — чудове, віддати перевагу я не можу ні одному, ні другому, і лише мимоволі засуджую несправедливість Провидіння, такого прихильного до мене.
Аж ступивши до своєї кімнати, я стаю трохи замислений, хоч нічого такого, про що варто було б замислитись, мені, поки я підіймався сходами, на думку й не спало. Не дуже допомагає й те, що я навстіж розчиняю вікно й що десь у парку ще грає музика.
(Переклав Олекса Логвиненко)
Відмова
Коли мені трапляється вродлива дівчина і я прошу її: «Зроби ласку, ходімо зі мною», — а вона мовчки йде своєю дорогою, то цим хоче сказати:
«Ти — не герцог з гучним ім’ям, не широкоплечий американець, в якого очі примружені, душа розхристана, статура індіанця, а шкіра овіяна вітрами з річок та лугів обабіч них: ти не вирушав у мандри до великих озер і по них, хоч я й сама не знаю, де вони. Тож я й питаю: навіщо мені, вродливій дівчині, йти з тобою?»
«Ти забуваєш, що не катаєшся вулицями, плавно погойдуючись, в автомобілі; не бачу я, щоб тебе правильним півколом супроводжував почет — затягнені в костюми чоловіки, які, бурмочучи, хвалять тебе й благословляють; перса твої зграбно сховані в корсеті, але за цю стриманість винагороджують себе твої стегна й литки; ти ходиш у плісированій сукні з тафти — такими сукнями ми всі до одного захоплювалися минулої осені; й усе ж таки ти — носячи на собі цю небезпеку для життя — іноді всміхаєшся».
«Так, обоє ми маємо рацію, і щоб нам цього незаперечно не усвідомлювати, розійдімося ліпше по домівках нарізно, гаразд?»
(Переклав Олекса Логвиненко)
Колоди