Дике серце. Таємниця чоловічої душі

Так. Істинна сила не з’являється з бравади. Доки ми зруйновані, наше життя буде егоцентричним, самовпевненим, і силу ми черпатимемо зі самих себе. Доки ви думаєте, що ви є справді кимсь самі по собі, навіщо вам Бог? Я не вірю чоловікові, який не страждав, я не дозволю наблизитися до мене тому, хто не визнав свою рану. Згадайте позерів, з якими ви знайомі — чи зателефонуєте до них о другій годині ночі, коли ваше життя руйнуватиметься? Я не звернувся б. Я не хочу банальностей. Мені потрібна глибока емоційна правда, а вона виникає лише тоді, коли чоловік проходить шлях, про який я говорив. Як каже Б’юхнер:

Якщо для того щоб вижити в цьому бездушному світі, в ці найгірші часи, ви стиснете зуби і кулаки, тобто зробите все, на що найбільше спроможні самі, то саме цим не дозволите, аби для вас і у вас було зроблено щось набагато дивовижніше. Хиба гартування себе проти жорстокої реальности полягає в тому, що ця криця, що охороняє ваше життя від руйнації, також перешкоджає тому, щоб ваше життя було відкрите і перетворене. («Священна подорож»)

Лише коли ми зайдемо в нашу рану, відтак відкриємо нашу істинну славу. Як каже Блай: «Геній чоловіка відкриється саме там, де є його рана». Для цього є дві причини. По-перше, через те, що рана була завдана в місце вашої істинної сили, вона є спробою знищити вас. Доки ви не підете туди, ви все ще позує те, пропонуючи щось поверхове і неістотне. І по-друге, завдяки вашій зруйнованості ви зрозумієте, що саме ви можете запропонувати суспільству. Несправжнє «я» ніколи не є несправжнім до кінця. Ті таланти, якими ми користуємося, часто насправді є нашими, але ми використовуємо їх, щоб за ними ховатися. Ми вважали, що сила нашого життя була в золотій биті, проте ця сила міститься в нас. Аж коли ми запропонуємо не просто наші дари, а наше істинне «я», саме тоді стаємо могутніми.

Ось тепер ми готові до битви.