Дике серце. Таємниця чоловічої душі
- Автор: Элдридж Джон
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-266-6
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дике серце. Таємниця чоловічої душі». Краткое содержание книги:
Для широкого читацького кола.
Відновлення починається з внутрішньої капітуляції. Як каже Люїс: «Поки не віддасте себе Йому (Богові), свого справжнього “я” ви не матимете». Ми повертаємо гілку на дерево, якому вона належить, ми віддаємо наші життя Тому, хто є нашим Життям. А потім запрошуємо Ісуса в нашу рану. Ми просимо Його прийти і зустрітися з нами там, зайти до поруйнованих і незцілених місць нашого серця. Біблія пропонує нам набагато більше, ніж лише прощення, коли каже, що Христос прийшов «відкупити людство». Простити зламаному чоловікові — це те ж саме, що сказати бігуну на маратонській дистанції: це нічого, що ти зламав ногу. Я не висуватиму до тебе претензій. А зараз біжи далі, до фінішу. Жорстоко було б залишати його таким покаліченим. Для нашого спасіння є набагато більше. Суть місії Христа провістив пророк Ісая:
Дух Господа Бога на мені,
бо Господь мене помазав.
Він послав мене,
щоб принести благу вість убогим,
лікувати скрушених серцем,
проголосити невольним свободу,
ув’язненим відкрити очі (Іс. 61, 1).
Він каже, що Месія прийде, аби перев’язати і зцілити, звільнити і визволити. Що саме? Ваше серце. Христос приходить, щоб відновити і звільнити вас, вашу душу, вас — справжнього. Це стрижневий епізод про Ісуса у всій Біблії, той, який Він вибрав, щоб оповістити про себе, коли, як описує євангеліст Лука, Він виходить наперед і оголошує про своє прибуття. Тож, ловіть Його на слові — попрохайте зцілити все, що маєте всередині себе зруйнованого і з’єднати в одне непошкоджене і зцілене серце. Попрохайте Його звільнити вас із рабства і полону так, як Він обіцяв це зробити. Як сказано в молитві МакДональда: «Збери мої розбиті уламки в одне ціле… Нехай моє серце буде веселим і відкритим, але зроби його цілісним, зі світлом в кожному куточку». Але це не можна зробити на відстані. Ви не можете попрохати Христа ввійти у вашу рану, самі перебуваючи далеко від неї. Ви маєте йти туди разом з Ним.
Ось чому ми повинні оплакати свою рану. Ви не винні, і це має значення. Яким же знаменним був для мене той день, коли я просто дозволив собі сказати, що втрата батька має значення. На мою рану вперше полилися глибокоцілющі сльози. Всі ці роки, коли я намагався не помічати її, розтанули в моїй печалі. Оплакувати рану — вкрай важливо для нас, тільки така поведінка по-справжньому чесна. Бо в печалі ми визнаємо правду — що людина, яку ми любили, завдала нам болю, що ми втратили щось дуже дороге, і від цього нам дуже боляче. Сльози зцілюють. Вони допомагають відкрити й очистити рану. Як св. Августин написав у «Сповіді»: «Сльози… полилися, і я не стримував їх, роблячи з них подушку для мого серця. На них воно і спочило». Оплакування — це форма визнання. Воно говорить, що рана мала значення.
Ми дозволяємо Богові любити нас ми дозволяємо йому справді впритул підійти до нас. Я знаю, це здається до вкрай очевидним, проте кажу вам, що небагато є настільки вразливих чоловіків, які можуть просто дозволити Богові любити їх. Після того як Бред втратив свій план для спасіння, я запитав його: «Бреде, чому ти не дозволиш Богові тебе любити?». Він засувався в кріслі: «Так важко, коли тебе просто люблять. Я почуваюся зовсім беззахисним. Я хочу контролювати ситуацію, хочу, щоби мною захоплювалися за те, що я даю групі». Потім він написав про те в листі до мене:
Після того як все повалилося, мене охопили смуток і почуття горя. Біль був неймовірним. Серед усього цього до мене звернувся Бог: «Бреде, ти дозволяєш мені любити тебе?». Я розумію, про що Він запитує. Я переймаюся тим, що електронною поштою мушу зконтактувати з усіма тими школами і забезпечити майбутнє. Але я стомився тікати. Я хочу повернутися додому. Я погортав Біблію і натрапив на рядки: «Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!» (Йо. 15,9). Боротьба дуже напружена. Часом усе зрозуміло. Іноді все, ніби в тумані. Зараз я можу робити лише одне — якнайтісніше пригорнутися до Ісуса і не тікати від всього того, що є в моєму серці.
Єдиною нашою надією є перебувати в любові Бога — єдиному справжньому прихистку для наших сердець. Річ не в тому, що ми подумки усвідомлюємо, що Бог любить нас. Річ у тому, що ми дозволяємо нашому серцю знайти у Нього прихисток і перебувати в Його любові. МакДональд так каже про це:
Коли наше серце повертається до Нього, тобто відчиняє Йому двері… тоді Він заходить — і не лише в наших думках, не лише в нашому уявленні, а приходить особисто і за власним бажанням. Таким чином, Господь Бог, Святий Дух, стає душею наших душ… Відтоді ми дійсно існуємо, відтоді ми дійсно живемо, — життя Ісуса… стає життям у нас… ми разом із Богом повік. («Серце Джорджа МакДональда»)