Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
Після того, як Тишкевич закупив коней у татарських пастухів, вони майже без пригод дісталися до дніпровських плавнів.
Щоправда, неподалік від плавнів натрапили на татарський загін. Проте Тишкевич показав старшому охоронний знак, про щось з ним перемовився, і татари відпустили їх.
Було це за два дні до того, як вони дісталися до Дніпра. І першою людиною, яку вони розшукали в плавнях, був русявий балакучий хлопець, не на багато старший від Демка. Хоча спочатку балакучості він не проявляв. Навпаки, тримався насторожено і довго не хотів з ними розмовляти. Лише тоді, коли ображений його настороженістю Тишкевич сів на коня і на прощання сказав русявому, аби той остерігався татарського вивідника Швайки, - той, зрештою, повірив, що до нього завітали люди, яким його доля не байдужа.
- Ти диви! - вигукнув він. - А мені ж було сказано: бережися недобрих людей! Мовляв, у цих місцях багато всілякої наволочі блукає.
- Хто казав?
- Та Швайка, хто ж іще! Вони разом з Вирвизубом проїжджали тут тижнів зо два тому. Дивилися, хто ще, крім мене, промишляє у цих плавнях.
- Навіщо їм це потрібно? - здивувався Тишкевич.
- Ну як же! Щоб, значить, за першим знаком зібратися разом і йти на татарів… Ич, який! Сам каже: бережися - і сам же татарський вивідник!
Тишкевич поторсав кінчик горбатого носа й сказав:
- Шкода, що нас тут тоді не було. Ми б його вивели на чисту воду. Ну гаразд… То як тобі в плавнях - не сумно самому?
- Таке скажете! - заторохтів русявий. - Тут нашого брата, ого, скільки! Он бачите криву вербу за очеретами? То біля неї Тимко Лемішка з Немирова промишляє, рибу ловить та в’ялить. Каже, що в них, у Немирові, риба цінніша за хутро. Проте й бобрами, звісно, не гребує. А за Лемішкою литвин Грек козакує. Цього тільки хутро цікавить та шкірки. А далі вже й не знаю, хто. Подейкують, що там навіть турки є. І татар вони ненавидять не менше, ніж ми. А по ту руку, - русявий повів угору по Дніпру, - Остап Сорока з Кропивної, тоді Григір Очеретянка з Пискуном і Митро Завірюха з Ірклієва. А далі вже козакують хлопці Вирвизуба.
А його самого звали Яньком Верховодкою. І ще Янько повідав, що йому дуже щастить на бобра.
- Оце трохи ще наполюю, та й подамся назад, до тата з мамою, - сказав Янько. - У нас сім’я велика, їм важко усіх прогодувати.
- І багато вже вполював? - байдуже поцікавився Тишкевич, длубаючись тріскою в зубах.
- Та є дещо, - задоволено відказав Верховодка, - і хутро є, і риба.
Спати вони залишилися у Верховодки.
Зранку Тишкевич провів Янька до його плоскодонки, бо Верховодка сказав, що збирається рибалити.
Довго їх не було. Нарешті повернувся Тишкевич, збуджений і веселий.
- Тепер хутра наші, - сказав він Демкові. - Ну й торгувалися ж ми з цим клятим Яньком! Трохи до бійки не дійшло.
І він подався до куреня, де, як Демко запримітив ще звечора, лежала в’язка бобрових шкірок.
- А сам Янько де? - запитав Дурна Сила. - Чому він не повернувся?
- Зайнятий, - неуважно відповів Тишкевич. Він саме заходився рахувати шкірки. - Там теє… осетр добрячий потрапив на гачка… Дванадцять, тринадцять… Не будемо ж ми чекати його до пізньої ночі! П’ятнадцять, шістнадцять… Усе правильно.
В’язанку Тишкевич запхнув у сакви, що були приторочені до третього коня, і вони подалися далі. Шкода, що Демко не попрощався з Верховодкою. Дуже йому сподобався цей говіркий і привітний хлопець. От з таким би разом покозакувати!
А от до Грека Тишкевич Демка не взяв. Зупинив край верболозу і наказав:
- Чекай краще тут. А то в тебе, друже, обличчя якесь таке. Як подивиться хтось, то або не пускає, або за свій товар удвічі дорожче править…
Залишив Тишкевич йому коней, а сам подався у плавні розшукувати Грека. А Демко приліг край ковбані і заходився розглядати своє обличчя. Звичайне обличчя. І ніс, як у людей, і очей двійко, і вуха на місці… Дивно, чому про нього Тишкевич таке каже!
Повернувся Тишкевич з в’язанкою чи не більшою за ту, що купив у Верховодки. Проте чомусь був розлютований і раз по раз з його вуст злітало слово «дурень». Чи то себе так називав, чи когось іншого. На Демкові розпитування нічого не відповів, лише сплюнув на землю. Тоді розвернув коня і подався уздовж плавнів. Але не вниз по Дніпру, як було збирався, а вгору. Демко на радощах і не розпитував, чому він так вчинив. Бо вгору - то значно ближче до рідної Воронівки.
Щоправда, коли проминали місця, де промишляв Верховодка, Демко притримав свого коня і запитав:
- Може, заїдемо попрощаємося? А заодно й дізнаємось, чи піймав він того осетра.