Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
Проте по його обличчю було видно, що якби Швайку й справді схопила холера, то він був би вельми засмучений.
- Оце, хлоп’ята, сам Штефан Вирвизуб, - пояснив друзям Швайка. - Гарно, ох і гарно рве зуби ногайцям! Разом з головою.
І погнав назустріч здорованеві.
- А ми вже бозна що передумали, - мов у бочку, гудів Вирвизуб, ляскаючи Швайку по плечах. - Нема та й нема. Наче у воду впав. А чому ти не на Вітрику?
- Відпустив до діда, - ухильно відказав Швайка. - Нехай хоч трохи погуляє на волі.
Усмішка поволі сповзла з Вирвизубового обличчя.
- Зрозуміло, - сказав він. - Добре, що хоч сам врятувався. А того поганця Тишкевича, чи як там його, наздогнав?
Швайка сердито сплюнув на землю.
- Не вдалося. Вивів мене на Іслам-бека.
- Ого! - присвиснув Вирвизуб. - То він до всього ще й з ними злигався?
- І, мабуть, уже давно.
Швайка зіскочив з коня, відвів Вирвизуба убік.
- Хочу тебе попрохати ось про що, - почав він. - Цих огирів, - Швайка показав на коней, якими приїхав, - треба перегнати назад Рашитові. Тільки щоб ніхто не бачив.
- Зрозуміло, - відказав Вирвизуб. - А де він буде?
- Біля Чатир-могили.
- Зробимо, - запевнив Вирвизуб. - Нібито нападемо на татарські табуни і непомітно підсунемо цих двох. Хоча, - Вирвизуб почухав тім’я, - нам вони й самим потрібні. Хлопців, розумієш, у плавнях щодня більшає. А який же козак без коня?
- У Рашита не брати, - твердо мовив Швайка. - Нічого підозру на нього зводити.
- Та я що, зовсім дурний? І волосинки з того табуна не впаде. Тільки ж скажи йому, нехай подалі звідсіля забирається. А то мало що може статися. Тут же, окрім мене, є ще інші меткі братчики.
- Він так і зробить.
Вирвизуб перевів погляд на хлопців.
- А це що за козаки? Чи не рано їм за шаблі братися?
- Чом не рано? Саме час, - відказав Швайка. - Вони нас з тобою, Штефане, незабаром за пояс заткнуть.
Вирвизуб насмішкувато примружив очі.
- А що? Схоже. Особливо ось цей лицар, - і він показав на Санька, що ледь тримався на ногах.
Швайка весело розсміявся.
- А оце ти, Штефане, вцілив пальцем у небо! За нього дід Кудьма і сьогодні дасть десять таких, як ми з тобою.
- Невже? - Вирвизуб з неприхованою цікавістю втупився у Санька. - Жартуєш…
- Я ніколи ще не був такий серйозний.
- То він що - і справді… того?
- Еге ж. Тиждень тому Іслам-бековим людям очі від нашої схованки відвів. Я вже було подумав: усе, гаплик. А вони по наших головах, вважай, топчуться - і не бачать.
- Ти диви… Таке мале - і туди ж… - не міг отямитися Вирвизуб.
- Слухай, Штефане, - зупинив його Швайка. - За козацьким звичаєм, годилося б гостей пригостити. І води дати, а то ми вже бозна скільки часу саму гнилу п’ємо.
- А й справді! Ні, ти диви…
Вирвизуб нарешті відвів погляд від Санька і заметушився. Щось сказав одному, підморгнув іншому, кашлянув до третього. Ті метнулися до верболозу і щезли за ним.
- Таке дивне ім’я - Штефан, - тихо мовив Грицик до Швайки. - То він що - як пан Кобильський, так?
- Зовсім навпаки, - відказав Швайка. - Хіба що народилися неподалік один від одного.
Зненацька їм назустріч випірнув здоровецький звір з гострою мордою і трохи ніби надкушеним лівим вухом. Він втупився у прибульців з не менш зацікавленим, аніж у Вирвизуба, поглядом.
- Барвінок! - вихопилося у Грицика.
- Ні, хлопче, це Сирітка, - сказав Вирвизуб, що йшов попереду. Він почухав Сирітку за вухом і звернувся до Швайки: - А як там твій, помагає?
- Аякже! Цього року вже двічі врятував мені життя.
- Так мало? - здивувався Вирвизуб. - Ну, то проти мого Сирітки він тоді зовсім мале цуценя. Чи, може, ти вже нікуди не потикаєшся з-за Сули?
- Та потроху прогулююся, - заперечив Швайка. - Слухай, а як там Байлемові хлопці - живі?
- А що з ними станеться? Врятувалися. А заодно добряче пощипали своїх непроханих гостей. Шкода, що ми трохи запізнилися з поміччю. Прибігли - а тих песиголовців уже й сліду нема. Барвінок твій, до речі, й досі там. Ми вже до нього і так, і сяк - не йде з острова, хоч ти криком кричи, хоч мовчки падай!
- Поганий був би він Барвінок, аби послухав будь-кого.
Вирвизуб гордовито випнув груди.
- Ну, я, припустімо, не будь-хто…
- Тим більше. І взагалі, Штефане, мені здається, ніби ти щось хвостом крутиш. Ти ж зроду стільки слів не наговорив, як оце зараз. То не муч, скажи, що трапилося?
Тепер уже Вирвизуб ухилився від прямої відповіді.
- Спочатку пообідаємо, тоді й побалакаємо, - сказав він.
Хоча Швайка й запевняв, що вмирає з голоду, проте не стільки їв, скільки придивлявся до Вирвизубових товаришів. Щось не подобався йому їхній вигляд. Чи то присоромлені, чи щось замислили. Крім Вирвизуба, ніхто з них навіть слова не докине…