Джури козака Швайки

Повагавшись, Швайка вклав шаблю до піхов.

- Ну, гаразд. Слухаю.

- Тут, розумієш, тиняються двійко плавнями. Розпитують, де ти.

- Навіщо я їм потрібен?

- Щоб розквитатися з тобою. Кажуть, ніби ти їхніх побратимів запродав татарам.

Швайка стис руків’я шаблі так, що аж зблідли пальці. Хрипким голосом запитав:

- Де вони?

- Гай-гай, шукай тепер вітра в полі! Покрутилося тут двійко якихось баляндрасників… Точніше, крутився лише один, бо інший віддалік маячив. Дізналися, що тебе немає, - і подалися далі.

Швайка зміряв Вирвизуба таким поглядом, що той зіщулився.

- Чом же ти їх не затримав?

- Так мене ж тоді теж не було тут! А хлопці… Кебети в них не стало розібратися. А тепер, бачиш, як траву очима пасуть.

Якусь хвилину Швайка розглядав похнюплених хлопців. Тоді змахнув рукою і відвернувся.

- Ось тобі й гостини, - сказав він. - І які ж вони на вигляд?

- Того, що віддалік був, хлопці не запам’ятали. Хіба що, кажуть, здоровань, яких світ не бачив. А в того, що патякав про тебе, обличчя брезкле, видовжене…

- Як у коня? - втрутився Грицик.

- От-от! - вигукнув один з Вирвизубового товариства. - А ще очима з-під лоба лупає, і зубом цвика.

- Тепер зрозуміло, - посміхнувся Швайка. - Атож, зустрічався такий на нашому шляху. Ризиковий, виявляється, не боїться з вогнем гратися.

- То ти його знаєш?

- Та трохи знаю. Тишкевич це.

- Той, що воронівців трохи не запродав?

- От-от. А тепер сам репетує: «Тримай злодія!» Отже, він і до вас зазирав?

- Еге ж, було таке.

- То краще переберіться в інше місце. Бо можете прокинутися з арканом на шиї.

- Та оце тільки-но вчора й перебралися, - заспо-коїв його Вирвизуб. - А ти зараз куди зібрався?

- Та оце, мабуть, заберу Барвінка, а тоді почну шукати того Тишкевича. Після всього хотів би погомоніти з ним наодинці.

- То так пішки й підеш?

- А ти що - коней даси?

- Чом би й ні? Мені для тебе, Пилипку, нічого не шкода. А я, між іншим, чому не застав того бузувіра? Бо був на Келембетовому острові. Тому, що навпроти Ворскли. Пограбували, розумієш, там мого земляка, Казика Грека. Поранили і шкурки забрали. І молодого Верховодку теж обібрано, і голову йому стято. Тож їздив розбиратися, хто там так жартує.

- Розібрався?

- Атож. Схоже на роботу тих, хто тебе зараз отак знеславлює.

- Тим паче хотів би з ними зустрітися, - сказав Швайка, пересідлуючи коня. - Може, вони десь неподалік крутяться.

- Ге, неподалік! Їхнього й сліду вже немає. Розумієш, коли я довідався про них, то разом з хлопцями рвонув слідом і майже наздогнав. Та один з них подався у степ, до Іслам-бека. Мабуть, то Тишкевич був. А інший мов у воду канув…