Втомлені гори

Ніде не знайдете і не старайтесь навіть, Хіба що десь, в когось, і з-під поли. Була "Нева", насильно всім давали: Бери! – не хочу, ще й казали: цить! А зараз вже й "Супутника" не стало, Отак з дерма в нас роблять дефіцит. Гуля над світом мафія насильства, Чортополох такий – хоч голоси, А ще говорять, що людина сильна І створена для щастя і краси. 31.3.1988 р. ГАНЬБА НАРОДУ Де ваші води і тихі трави, Де ваша гідність і ваша слава? Як же ти терпиш ганьбу, народе, На що міняєш козацьку вроду? Бо я вважаю: ганьба народу, Який не цінить свою свободу! 7.5.2007 р. ПРО ПОЕТА Як хочеш ти поетом стать, То мусиш дві стріли ти мать: Одною ніжить, чарувать, Ну а другою – убивать. В поета, як воно не дивно, Все, що на серці – на виду, Тому поети дуже часто Терплять то радість, то біду. Поет, це якби індикатор Той, що фіксує ритм життя, І в той же час – він як локатор, Який сприймає почуття. Поет, немов стенограф віку, Йому на ранги наплювать, І хоч порою, мов "з привітом", Бо не уміє він мовчать. Але якщо поет він справжній, То – вічний символ доброти: Він і підступний, й недоступний, Такий, як я, такий, як ти. Він може плакать і сміятись, І по-дитячому радіть, Буде на вас, як тигр, кидатись, І буде лагідним, як кіт. Поет, що думає, те й мовить, То з виду, ніби він слабкий, Зате ніколи він не збреше, Хоч ти його кілком убий. 4.11.1982 р. ГЕНИ Дивлюсь на нашого патрона – На вигляд, ніби як і я: І вуха, ноги і розмова, І навіть кругла голова. А от коли він став вже шефом, Ніби його хтось підмінив, І поміж ним й його думками Хтось ніби стежку проложив. Бо тільки й знав одне, що днями Про код, про рід свій говорив, І що його створили гени, І що колись вовків ловив. А я собі оте все слухав, І тихо думав про народ: Лиш варто вибитись в начальство – Як враз міняється і код. А щоб не трапилось такого, От що, мій люде, пам’ятай: Все те, що сієш і збираєш – Вовкам ніколи не давай. Посидить тиждень-два голодна Та надто вчена голова, То стануть знов на місце гени І всі обов’язки й права. 27.1.1989 р. ОЙ, ПОЇХАВ Я У КИЇВ Ой, поїхав я у Київ прогулятися, І об гарних жіночок поштовхатися. Хочу тими жіночками налюбитися, І на них, немов на квіти, надивитися. Стоїть жінка молоденька – груди грають, Хлопці дивляться й очима – роздягають. А вона стоїть – сміється – сонцем сяє, Що вся вулиця на неї поглядає. Стоять хлопці молоденькі під горою І сміються навіженні наді мною, Що стою старий такий я з бородою, І дівчиною любуюсь молодою. 25.6.1999 р. ТРІПОТНЯ НА СНІДАНОК Як гарно в нас і пишуть, і говорять, Не вірю я в ті завчені слова, Де правди стільки – як вогню на морі – Коли надворі дощ, немов з відра. Не вірю я ні лівим, ані правим, Тим більше коронованим панам, Що як царки всі рвуться тільки править, А що вони, скажіть, зробили нам? Та ж тріпотня на ранок, на вечерю, І так щодня, і так – із року в рік; Всіх заганяють знову нас в печери Тими АЕС і стоками з їх рік. Півсвіту вже поранено довічно, Зруйновано, як Трою в давні дні, І що магнітні бурі цілорічно Постійно приписались на землі. І атомні ніскілечки не страшні, І браво! – атом, як томатний сік, От тільки ви працюйте, дорогенькі, Та менше слухайтесь усяких, там, базік. 25.4.1988 р. ВІЛЬНА ДЕРЖАВА От тобі й держава вільна, От тобі і каша, В місті ціни європейські А зарплата – наша. 27.7.1999 р. ГОЛОВА ІДЕ ПО КОЛУ Голова іде по колу, Особливо у садку, На яку б не глянув, хочу: І стару, і молоду. 13.8.1999 р. ХТОСЬ ДО КОГОСЬ ГОРНЕТЬСЯ В світі нашому завжди Хтось до когось горнеться: Кіт до кішки, пес до пса, Горличка до горлички. Вишня тягнеться до Сонця, Циган до циганочки, Ну а я весь час тягнусь,