Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
— До баб козубських бігаєш?
— Чого це?
— Того це. Твою „Ниву” біля сільмагу бачили. Селом ти на ній учора катався. Не думай, у нас незнайомі машини на раз випасають. Коротше, за бабу отримав?
— Слушай, старлею, я колись таким, як ти, був, — Мельник торкнувся синця на вилиці, скривився, легенько почухав забите місце: — Їх четверо було чи п’ятеро, не про це мова. Я один, їх багато. Вони мені от тачку розхерачили. Скажи, мені вигідно, аби ти їх зараз затримав у в міліцію здав? Вигідно?
— Ясний хрін, — дільничний з розумінням глипнув на Обухівського. — Ти в нас фраєр городський. Посадиш сільських хлопців, а потім їхні родичі кабанів почнуть колоти, аби від тебе відкупитися і справу до суду не доводити.
— Бач, розумний ти мужик. Раз так, то мені вигідно сказати, до якої я баби на палку чаю ходив. Ти своїх усіх знаєш, раз-два — і готово. Вирахуєш усю компанію за нєфіг шо, скажи?
— Скажу.
— Виходить, аби я таки до баби їздив, я б тут же її назвав. Хрін із нею, з честю жінки. Гусарів давно нема, а джентльмени всі в Англії. Так чи ні?
— Ну, так... Ти до чого це закручуєш?
— До того, старлею, що аби я, зацікавлена особа, правда з якоюсь вашою бабою каламутив, ти б це вже знав. Так що ця версія не дієздатна. Шукай іншу.
— Яку?
— Ти сам думай. Факт тобі, як кажуть, на лицьо: вчора пізно вечері, десь після двадцять першої, на мене, штатного охоронця бази відпочинку „Метеорр”, яка до речі, майже приватна власність відомого в області підприємця, напали невідомі бандити. Побили, понівечили машину. Цього досить? І зайвий раз тобі нагадаю — нічого особистого. Жодних розборок на грунті ревнощів. Між іншим, я з гостей їхав. Був у вашого діда Івана.
— Шалиги?
— Ага. По справах до нього їздив, особистих. Дещо мене цікавить з історії тутешніх країв. Назвався я йому кіносценаристом — не охоронцем же з турбази представлятися! Людям так званих інтелігентних професій старі сільські інтелігенти більше довіряють. Можеш перевірити, валяй. Тільки я цього все одно так не залишу.
— Та воно так... Відморозків знайти треба, канєшно..., — дільничний пошкріб потилицю. — Слухай, земеля, може простіше все? Ти часом до Людки, тієї, що на базі в будці всяким різним торгує, нічого не мав? Нехай навіть просто так, жартома підморгнув. У неї тут кавалерів — йо-о-о! Між собою, буває, розборки влаштовують.
— Дуже популярна?
— Дівка — ти що! Там і родичі стоять непогано. Поросят тримають, м’ясо-сало, всі діла. Батьки так само на базарі в райцентрі своє постійне місце мають.Не бідні вони люди, та й сама Людка бач як прилаштувалася. Піди в селі роботу пошукай... Ось її кавалери і могли подумати... ну, розумієш...
— Ти, старлею, всі версії перевіряй. Тільки я ще раз кажу: ні з Людкою вашою, ні з ким іншим нічого такого в мене не було. Я взагалі тут третій день...
— А вже в дюндель отримав, — буркнув Обухівський. — Так, ну, ви розбирайтеся, я...
Противно запіпікало. Дільничний поліз до кишені і витягнув старенький, явно беушний мобільник. Ясно, при його роботі без стільникового телефону нікуди.
— Алло... Ну? Блядь... Недалеко, зараз буду. Хай нічого там не чіпають і міліцію з району викликають. Все, — роздратовано натиснувши на „відбій”, старший лейтенант заковиристо виматюкався і витер тильним боком долоні спітнілого лоба.
— Що таке? — насторожився Обухівський.
— От же ж день починається, туди його... Це ваші сусіди, з „Металіста”. Там у них біля пляжу потопленик. А вчора ввечері не було...
16. Як порося
На мілині застрягло сухе дерево.
Звідки воно впало в воду і чому застряло саме тут, ніхто не знав. Упорядковуючи пляж, працівники „Металісту” намагалися витягнути його трактором, підчепивши тросом. Не вдалося — дерево засіло в піску міцно. Лишалося чекати, поки вода спаде, і спробувати ще раз. Поки що купатися людям воно не надто заважало.
Тіло зачепилося за гілки цього дерева.
Серед тих, хто відпочивав на цій базі, були такі, хто любить купатися на світанку. Любителі ранкового купання, як і шанувальники нічного, є практично на кожній базі відпочинку. Двоє молодих людей, хлопець та дівчина, купалися на початку сьомої ранку. Трупа ще не було. Його знайшов місцевий рятувальник о восьмій сорок. Як раз тоді, коли Мельник у супроводі Обухівського і дільничного оглядав побиту „Ниву”.
Турбаза „Металіст” так само була територією козубського дільничного. Звісно, Обухівський і Мельник подалися за ним на місце пригоди. Від пляжу „Метеору” до пляжу „Металіста” трошки більше тридцяти метрів. Поки йшли, Віталія діставали погані передчуття. Вони підтвердилися, коли він побачив тіло. Навіть стоячи на березі, він упізнав Антона Кулакова.