Язиката Хвеська

Дівчинка, яка теж подібного не чекала, швиденько витягнула руки з короваєм перед собою, одночасно вручаючи хліб-сіль гостеві і прикриваючись від нього.

Марсель машинально стиснув коровай обом руками за краї. Дівчинка відразу забрала руки, вважаючи свою місію виконаною. Тепер Марсель хитався вже з короваєм і в наступну долю секунди міг на очах у всіх заорати носом у придорожну пилюку разом із ритуальним дарунком.

Проте Сєва з Бабкіним, так само блискавично оцінивши ситуацію, зробили по одному синхронному кроку, спритно підхопили Марселя під руки і, смикнувши його за лікті, повернули в вертикальне становище.

У цей самий час місцевий фотограф зробив знімок: двоє гостей тримають під руки третього, який, у свою чергу, вчепився в краї короваю мертвою хваткою. З боку це виглядало, наче двоє здорових тримають інваліда. Або, що більш відповідало ситуації, що двоє братів-слов'ян не дають упасти сильно п'яному негрові.

Запалу тишу не порушувало нічого: машини, ніби змовившись, саме в цей момент трасою туди-сюди не їхали, пташки не співали.

— Пускайте його! — так само пошепки вигукнув Максим, розуміючи — щось відбувається не зовсім так, як мусить.

Сєва з Бабкіним розтиснули пальці, звільнивши лікті Марселя. Почесний гість, скориставшись нагодою, нарешті почав виконувати необхідний ритуал — відламав засмажену скоринку від хлібини, вмочив її в сіль, кинув до рота, прожував, передав коровай Бабкіну, окремо солонку — Присяжному. А тоді в якомусь невідомому пориві широким кроком подолав відстань між собою та дівчинкою, підхопив її на руки і поцілував.

Дівчинка в національному українському вбранні нарешті дала волю справжнім почуттям — задригала ногами так, що з лівої ноги злетів білий сандалик, і заплакала в голос.

Вирішивши — вона боїться впасти, Мерсель замість того, аби поставити дівчинку на ноги, стиснув її своїми ручиськами ще сильніше.

Дівчинка заверещала так, наче побачила павука в кутку над своїм ліжком.

— Постав її! — не стримався Бойко.

Почувши це, хтось із дорослих так само не стримався — реготнув.

Марсель нарешті поставив дівчинку на тверду землю. Вона крутнулася дзигою і побігла до гурту. Та назустріч їй, розсунувши ряд інших дівчаток, виступила сувора жінка, дуже схожа на типового директора школи, нахилилася до переляканої, щось їй коротко наказала. Після чого дівча витерло сльози, повернулося і так дзвінко, як могло, вигукнуло:

— Ласкаво просимо, дорогі гості, на нашу прекрасну Полтавщину!

Очевидно, ця фраза заздалегіть служила командою: не встигла дівчинка замовкнути, як на диво стрункий хор решти дівчаток затягнув арію Наталки-Полтавки з однойменної опери Івана Котляревського. Дівчачий хор обмежився одним куплетом, гості чемно поплескали в долоні, і нарешті офіційна частина зустрічі закруглилася.