Язиката Хвеська

Бо Максим і висмикнув його лише тому, що Бабкін — єдиний, в кого був знайомий негр.

Причому не просто знайомий: африканець вважав себе зобов'язаним журналісту.

— Бабкін його на роботу влаштував, — пояснив Сєва.

— Ти не перекручуй фактів, Сєвич, — поправив Костя. — Просто в нього, в Марселя цього, певні проблеми з бізнесом виникли. Чомусь менти саме до нього приколупалися, хоча на базарі під Шулявським мостом таких, як Марсель, десятки. Ну, я колись написав у нашій газеті статейку, називалася: «З джунглів Конго у джунглі Києва». Класна, до речі, статейка вийшла, дам тобі, Коль, колись почитати…

— Коротше, — знетерпелився Зубок.

— Коротше, Марсель тут учився, закохався в когось, одружився. Вдома, в Конго, йому ловити нема чого. Батьки в халупі живуть, йому в нас краще. На кого вчився, тепер не важливо. Факт той, що почав Марсель займатися дрібним бізнесом, аби сім'ю прогодувати. Ну, і на нього якось наїхали. Будку спалили, самого в ментовці відковбасили… Словом, він у нашу газету подзвонив, поскаржився. Мені дівчатка з соціального відділу телефончик підкинули, бо самі не хотіли ним займатися. Я, значить, знаю кількох людей, туди-сюди, темку розкрутив… Свого бізнесу в Марселя далі нема, зате його взяли на роботу, він там, під мостом, місцевою знаменитістю став. Розумієш, так у нього все спалили і окремо працювати не дали б, а так працює з земляками на паях та ще ментів, які його торбили, мало не вздрючили за расизм. Це я до того, Коль, що Марсель тепер мій дружбан чи щось типу того…

— Годиться? — запитав Максим.

— А він того… справжній? — для чогось поцікавився Зубок.

Колеги багатозначно перезирнулися.

— Можеш пальця послинити, — серйозно відповів Бабкін. — І потерти його об щоку. Правда, Марсель не з Кенії, а із Конго, це я тобі нагадую. В Америці взагалі не був. Тільки там такі ж самі, можеш мені повірити — я в Штатах побував, — і для чогось додав: — Двоє дітей у нього. Тільки живе з жінкою на квартирі — теща такого зятя не прийняла.

— Расові забобони, — вставив Сєва.

— Жарти жартами, а цей Марсель краще, ніж зулус, — зауважив Бойко, відчуваючи, що алкоголю йому на сьогодні вже досить, хоча після вчорашніх пригод Ірка навряд чи щось йому закине через коньячно-пивні випари. — Значить, мужчини, виходить у нас, як і було задумано, солідна міжнародна делегація. Бабкін, зможеш умовити свого Марселя назватися пану Чортіву сином американського мільйонера?

— Чого ж сином? — озвався Сєва. — Мілко плаваєш. Давай уже відразу мільйонером.

— Ти бачив хоч одного негра-мільйонера? — Максим усім корпусом розвернувся до нього.

— Майкл Джексон, — спокійно відповів Присяжний. — Або Едді Мерфі. Чому Марсель не може бути власником одного з найбільших у Америці реперських клубів?

— Прокинься, Сєвич! — Бойко не мав жодного бажання жартувати. — На мільйонера він точно не потягне. Сином краще. Син багатого чорного тата, який приїхав сюди наводити якісь бізнес-кінці. Займається індустрією розваг, йєс?