Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
Дивним чином усе відразу зрослося. Легенда тепер виглядала абсолютно правдоподібною.
— Так само, народ, як ми не тягнемо на народних депутатів, — вів далі Максим. — А ось помічниками запросто проскочимо. Знаєш, скільки в одного депутата помічників? І в кожного депутата є бізнес-інтереси. Значить, двоє помічників народних депутатів, журналіст відомої газети і син американського мільйонера, можливо навіть друга американського президента. Годиться така компанія?
4
Компанія ще добру годину не могла досягти остаточної згоди.
Якщо Сєві Присяжному навіть лестило видати себе за помічника народного депутата, причому — абсолютно все одно, від якої партії, то Костя Бабкін заявив: він не хоче, аби його навіть у маленькому містечку на Полтавщині і навіть один день вважали помічником депутата Верховної Ради України.
— Чому б тобі, Макс, не прикинутися наближеним до політики? — дещо агресивно запитав він. — Сєвичу все одно!
— А мені не все одно! — пішов на принцип Максим.
— Так і мені не все одно!
— Зате ти три місяці писав їм промови і програми. Значить, в разі чого зможеш народ відповідними фразочками завантажити, — не здавався Максим.
— Сам знаєш, я тоді за хату по кредиту був винен, — виправдовувався Бабкін дещо агресивно. — У виборчому штабі добре платили, і головне — не читали цих промов з програмами! Бо я передирав їх у конкурентів, а конкуренти, в свою чергу, потім передирали в нас! Ніхто ж насправді не збирався цього всього виконувати!
— Бачиш! Я навіть такого досвіду шарованки населення не маю! — Бойко стояв на своєму.
— Добре, — спокійно мовив Бабкін. — А чий Марсель?
— Тобто?
— Ну, без кого справа не вигорить? Без Марселя!
— Справа не вигорить для всіх! — втрутився Сєва. — Через твої дурні принципи, Бабкін, ми бабки зараз втрачаємо!
— А чого це — мої дурні принципи? У Бойка що, принципи розумніші?
Справа могла закінчитися, толком не почавшись. Розуміючи це, Зубок із добродушною розважливістю, характерною для мешканців Полтавщини, включився у розмову і легко помирив колег.
— Мужики… Костя, Макс… Якщо в Боженка це діло з моєю допомогою вигорить, він буде вічним спонсором газети. Я своє і без того матиму.
— І що? — підозріло глянув на нього Бабкін.
— А те, що я готовий з кимось поділитися належним мені гонораром. З тим, хто буде менш упертим і готовим до конструктивного діалогу.
— Просто Соломонове рішення! — розвів руками Максим. — Тільки врахуйте: я, мужчини, навіть за додаткову плату не погоджуся грати роль помічника народного депутата.
— Ну а мені, щоб ти знав, зайві гроші зайвими не будуть! — у тоні Бабкіна агресивність помінялася на поважність. — Я промови і програми, між іншим, теж за спеціальне бабло струячив… Коротше, мене абсолютно влаштовує такий правильний підхід!
— Це не зовсім чесно, — озвався Сєва. — Костику, ти ж тільки що залишив людину без живих грошей…
— Зате ми з Марселем забезпечимо йому безбідне майбутнє, чесний ти наш! — швидко парирував Бабкін.
Він уже зрозумів, що занадто нахабно поводиться по відношенню до чужих грошей. Навіть трошки протверезів від такого розуміння. Та відігравати все назад йому не дозволяли, знову ж таки, гонор і гордість.
— До речі, про твого легендарного Марселя, — згадав Максим. — Йому що, платити не треба? Навіть якщо ти його в оренду береш…
— Та ладно! — протягнув Бабкін. — Цей чувак мені взагалі до смерті винен!
— До чиєї? Твоєї? — уточнив Бойко.
— Слухай, ти щось сьогодні аж надто до слів чіпляєшся! — тепер Костя знову зайняв агресивну позицію. — Дивися: негра з-під Шулявського мосту прийматимуть на Полтавщині, як сина американського мільйонера. Нагодують, напоять, причому останнє Марсель дуже любить. До того ж протриматися доведеться максимум до вечора, так, Миколо? — Зубом ствердно кивнув. — І за ці всі радощі йому ще платити треба?
Із тиші, яка запала після цих слів, Бабкін зробив висновок — не всі його доводи подобаються товариству, яке, між іншим, підписалося на спільну з ним аферу. Тому вирішив відіграти назад.
— Ну, раз ви вважаєте… Баксів сто Марселю виділимо… Чи двісті… Скинемося…
— Ніхто скидатися не буде! — відрізав Бойко. — Зі свого підвищеного гонорару виділяй негрові стільки, скільки вважаєш за потрібне. Але врахуй — якщо ти його обділиш, або навіть не так — він вирішить, що ти його нажухав, у нас почнуться серйозні проблеми. Чого далеко ходити? Сьогодні вранці вистава за участю тьоті Галі тебе нічому не навчила?