Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
— Ясно, товаришу Сталін. Дозвольте доповісти висновки консиліуму?
Сталін поморщився:
— Що ви з Сталіна бога робите? Чи якогось царського унтера Пришибеєва? По-перше, не стійте у фронт, ми з вами члени однієї партії, однодумці, товариші… А ви весь напружений, наче аршин проковтнули… Подзвоніть, звичайно… Якщо знайдеться вікно — прийму, а ні, то повідомте товаришам Молотову, Кагановичу… Товаришу Вознесенському неодмінно доповісте, Кузнецову.
…За тиждень до розмови з цим симпатичним йому російським красенем Сталін подивився свій улюблений фільм «Цирк» (цю картину і «Волгу-Волгу» він дивився кожного місяця), зробив зауваження Поскрьобишеву, щоб нарком-кіно Большаков вирізав епізод, де Міхоелс співає пісню по-єврейськи, передаючи маленького негритосика грузинові, і в доброму настрої повернувся до себе. Берія, одержавши негайну інформацію від своєї людини з охорони, подзвонив Старцеві і попросив приділити йому десять хвилин.
— А спати Сталіну можна? — усміхнувся Старець. — Друзі лають Сталіна, товаришу Берія, за порушення режиму… Хочете, щоб я швидше поступився вам своїм місцем? — Помовчав, чутно розкурюючи люльку, пихнув і закінчив: — Приїжджай, батоно, жду.
Останні слова вимовив тепло, лагідно, як говорив з ним перед розстрілом Єжова, розповідаючи зі сльозами на очах, яких чудових людей знищив цей «душогуб і алкоголік». Дивлячись тоді на нього, Берія відчував жах, бо він добре знав одну з причин усунення Єжова: Сталін захопився його дружиною — рудоволосою, сіроокою Суламіфою, але в якої було цілком російське ім'я Женя. Вона відхилила домагання Сталіна безстрашно й з гідністю, хоч Єжова не любила, додому приїжджала пізно вночі, проводячи всі дні в редакції журналу, створеного ще Горьким; він її до себе й запросив.
Сталін повівся з нею крутіше — щоб відомстити йому, Женя стала щодня зустрічатися з Валеріем Чкаловим; він немов магніт притягував тих, хто знав його; дружили вони відкрито, на людях з'являлися разом. Через тиждень після того, як про це дізнався Сталін, знаменитий льотчик розбився за загадкових обставин.
Женя не похитнулась: проводила весь час разом з Ісааком Бабелем; він теж працював у редакції; Бабеля заарештували.
Сталін подзвонив до неї і сказав лише одне слово: «Ну?»
Женя кинула трубку. Незабаром заарештували Михайла Кольцова, наставника, потім шльопнули Єжова — той був і так приречений, «носій таємниць»…
…Сталін зустрів Берію лагідною усмішкою, спитав по-грузинськи, як справи, що нового, як дома; Берія якусь мить думав, якою мовою відповідати. Старець дедалі більше й більше вірив у те, що він росіянин, виразник народного духу, цілком можливо, що йде чергова перевірка, тому фразу побудував хитро:
— Матлобт[6], товаришу Сталін, усе добре…
— Ну, що сталося?
— От, — Берія простяг папку, — тут всього лише дві сторіночки, товаришу Сталін.
Той відсунув папку:
— Кореспонденцію можна було із фельд'єгерем прислати… Розкажи, в чому справа, а це, — він поклав руку на папку, — я потім подивлюся…
— Добре, я готовий, хоч мені дуже боляче розповідати про це…
— Тобі боляче? — Сталін здивувався. — Такий молодий, а боляче… Це мені боляче всіх вас слухати… Наші суперечки при Леніні — ніщо в порівнянні з вашою банкою скорпіонів… Звідки у вас таке макіавеллівське інтриганство?! Я ж без упину прошу: критикуйте, заперечуйте, боріться за свою думку… А ви? Крім Вознесенського — тягнете руки, як школярі… Ну, давай, що стряслось?
— У журналі «Вопросы философии» з'явилася статгя, товаришу Сталін… Дуже різка… Хоч там і не називають нікого на ім'я, але втоптали в грязь тих атомників, без яких ми не матимемо штуки. А потім зажадали скликати нараду моїх атомників, щоб вони покаялися й затаврували космополітів… А в мене, на жаль, їх багато, починаючи з глави школи Йоффе і кінчаючи Ландау… Словом, приїхали товариші з Агітпропу, оголосили засідання відкритим і запропонували висловлюватися; по-моєму, вони підготували двох молодших наукових співробітників, але кому вони потрібні в нашому проекті, ці сопляки? Першим руку підняв Йоффе: «Прошу слова…» Спробуй не дай. Старий вийшов і сказав буквально таке: «Наше завдання полягає в тому, щоб працювати над проектом з ранку до ночі, без відпочинку й сну, йдеться про оборону Батьківщини. Або мої співробітники робитимуть своє діло, або розтринькуватимуть його на цих нікому не потрібних зборищах… Але тоді я попрошу наших шановних гостей — ідеологів з Агітпропу ЦК піти зараз же в лабораторії її розпочати роботу над проектом…»
6
Спасибі (груз.)