Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
— По-перше, я ніколи — принаймні офіційно — не був ще «коронований» званням полковника МДБ. Я просто Штірліц… З мене досить… І потім це якесь дивне нововведення — держати полковника МДБ в камері внутрішньої тюрми… А втім, можливо, у керівництва щодо цього є свої новаторські міркування… По-друге, ви сказали «нам». Отже, ви не розділяєте себе з Деканозовим? І з тим, до кого ви мене підняли, коли він кричав на мене в присутності Деканозова, як кримінальник з базару в Хитрово… Ви єдині з Сергієм Сергійовичем? А він тримав мене на стільці, поки я не звалився на підлогу, втративши свідомість. Ви єдині і з тими, хто знущався з мене під час морської подорожі? Не розділяєте себе з ними?
— Не розділяю, — відрубав Аркадій Аркадійович; узявши олівець, швидко написав кілька слів на маленькому аркушику паперу й мовчки передав Ісаєву, приклавши при цьому палець до губів.
Ісаєв подивився на папірець, відставивши його від себе, — почерк був дрібний, нерозбірливий; Аркадій Аркадійович простяг йому окуляри, рубаючи й далі слова:
— І ніколи не відділятиму себе від моїх друзів, затямте це! А демагогія вам не до лиця, соромно!
На папірці було написано: «Ще й як відділяю!»
— Якщо не відділяєте себе від них, тоді я взагалі не розмовлятиму з вами, — відповів Ісаєв, кивнувши на олівець.
Аркадій Аркадійович немов ждав цього; простяг йому «фарбер».
— І взагалі я не говоритиму в цьому кабінеті, — сказав Ісаєв, — де кожне моє слово записується, а потім з цього цілком може бути склеєна потрібна вам композиція з обрізків плівки.
На папірці написав: «Запросіть у ресторан — якщо підемо пішки, говоритиму»; останні слова жирно підкреслив — так жирно, що навіть обламався кінчик гостро заструганого грифеля.
Аркадій Аркадійович прочитав відповідь; Ісаєв, пильно дивлячись на нього, рвучко підсунувся до великого столу, закривши ліктем обламаний шматок грифеля.
— Так, цікаво, чорт візьми, — після довгої паузи відповів Аркадій Аркадійович, усміхаючись, — здавалося б, політик, тобто економіст, а не розумієте, що в країні дефіцит срібла! А без нього немає плівки для записуючої апаратури… Всі гроші — особливо золото й срібло — йдуть на те, щоб підняти з руїн Мінськ, Сталінград, Харків, Смоленськ…
Витяг пачку «Герцеговіни Флор» й простяг Ісаєву:
— Куріть…
Витер сірника, запалив папірець, старанно розтер попіл пальцями, висипав на килим, пройшовся підошвою і, кивнувши на віддушини, зіграв:
— Що, відвикли від папірос? Сигарети легше розкурюються? — і витер другого сірника, піднісши його до Ісаєва.
— Ваші папіроси відвологли, — відповів Ісаєв, не одводячи очей від обличчя Аркадія Аркадійовича. — На вашій дачі ці ж папіроси були добре висушені…
— Я не даремно спитав про те, чому ви нам не довіряєте… У мене для вас є два повідомлення… Перше — неприємне, друге — радісне… Від того, як ви прореагуєте на ці повідомлення купно, залежить багато що… З якого починати?
— З неприємного.
Аркадій Аркадійович повільно підвівся з-за столу й підійшов до сейфа.
Ісаєв неквапно взяв шматочок грифеля й поклав його під язик; Аркадій Аркадійович витяг з сейфа папку, повернувся до столу, простяг її Максиму Максимовичу:
— Читайте.
Ісаєв зробив три швидкі, глибокі затяжки; тютюн був гіркуватий, міцний; запаморочилася голова; але це запаморочення було приємним, чимось нагадувало відчуття після випитого келиха хорошого сухого шампанського; старанно загасив папіросу — курив до картону, жадібно; лише після цього відкрив папку.
Перше, що він побачив, була його заява Лозовському; прочитав записочку, приколоту до неї: «Дорогий Матвію Федоровичу, якщо мене не зраджує пам'ять, автор заяви досить серйозно працював — коли, звичайно, це той самий Юстас, як він себе рекомендує; органи, я певен, розберуться в цьому. Його батько, Владимиров, знайомий мені по еміграції. Хоч він і був меншовиком, але ніколи не займав ворожих до нас позицій. Він відійшов від меншовизму без будь-якого натиску, зрозумівши безперспективність ідейної боротьби, і загинув від білогвардійської кулі разом з комісаром Шелехесом… Буду вам вдячний, якщо Ви подивитесь особисту справу Юстаса: коли він справді чесно виконував свій службовий обов'язок, перебуваючи за кордоном, то чи не можна подумати про поблажливість? Лозовський».
— Хто такий Матвій Федорович? — спитав Ісаєв.
— Совість партії, — урочисто оголосив Аркадій Аркадійович. — Голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б) Матвій Федорович Шкирятов.