Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Праведне й кривдне, що не кажи, змішалися нині: [740]   Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана. Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:    Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе. «Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,    Федри, що в цноті жила, і не торкнувсь Пірітой, А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу —    Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати». Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску    Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки! Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода: [750]   Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав. Отже, не ворога (от дожились!) стережися, коханцю —    Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був. Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:    Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть. А під кінець ще таке: на вдачу дівчата бувають    Різні; до сотень сердець — сотні підходів шукай. Вдатна й земля не всюди на все: тут щедрі оливки,    Там — виноградна лоза, ще десь — густі пшениці. Скільки є різних облич — сердець стільки б’ється у грудях: [760]   Мудрий до кожного з них якось приладить своє. Так і Протей: то ставав кабаном, то левом, то раптом —    Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь. Ловить і рибу по-різному всяк: гачок тут підходить,    Там — лише остень, а там — варто закинути сіть. Різного віку жінок по-різному, отже, приваблюй:    Пастку польована лань здалеку спостереже. При неотесі — не розумуй, не зухвалься при скромній:    Вмить перестануть вони вірити, бідні, й собі. От і трапляється так, що, відмовивши гідному, жінка [770]   В руки негіднику йде, прямо в обійми, сама.