Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Маю повчати тебе, щоб і вірші ти слав їй солодкі?    Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер. Пісню похвалить — почуєш, однак: «А де подарунок?»    Милий їй і грубіян, тільки б на гріш не тонкий. Нині направду — вік золотий: до посад щонайвищих    Золото шлях прокладе, золотом купиш любов. Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, — [280]   Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі. Втім, і розумниці є, та як же їх, як же їх мало!..    Інші — тільки вдають, що із учених вони. Тих своїм віршем хвали, як і тих, затям лише добре:    Що б кому ти не читав — солодко, ніжно читай. Трапитись може, котрійсь із таких даруночком будуть    Вірші любовні твої — ночі безсонної плід. А як корисне намислив ти щось, тоді постарайся,    Щоб і кохана твоя теж забажала цього. Волю комусь із своїх, із челяді, пообіцяєш — [290]   Їй хай до ніг припаде раб твій чи служка твоя. Хочеш карати когось чи звільнити із пут, роби так це,    Щоб вона знову ж таки в тебе була у боргу. Користь тобі, слава — їй; тебе не убуде від того,    Як додаси їй пихи: ось що я можу, мовляв. Хочеш, аби не втекла, то дбай, щоб не сумнівалась    В тому, що тільки в одну, в неї, задивлений ти. Пурпур із Тіру{200} на ній — усіляко вихвалюй; а з Косу —    Коським захоплюйся теж: «Як же він личить тобі!» В золоті вся — «Що золото, — скажеш, — супроти тебе?», [300]   Вовняне буде на ній — вовняне рівно ж хвали. В туніці стане тонкій — «Запалюєш серце!» — зізнайся.    «Не простудися лишень», — чемно на вушко шепни. В проділ розчешеться — проділ хвали; залізо розпікши,    Хвильок накрутить — удай, що подивляєш і те. А танцюватиме — руки хвали, співатиме — голос.    «Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!» Та й саме ложе хвали, всі утіхи любовної ночі,    Що таке миле для вас, що вас єднає, — хвали. Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, — [310]   Чуючи шепоти ті, геть розімліє вона. Тільки б не виказав ти, що всі похвальби ті нещирі:    Вираз обличчя й слова мусять у парі іти. Скрите мистецтво — кóрисна річ, а викрите — сором:    Хто ж то (й по праву) тобі йнятиме віру відтак?..