Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Знай: помиляється той, хто певен, що тільки на полі [400]   Й морі догідний для дій треба зауважити час: Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,    А зеленавій воді — вигнуте дно корабля, Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:    Часто вдається воно тільки в означений час. Хай це народження день, хай календи{171}, що ними Венера    Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде, Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,    А полонених вождів подиву гідні дари, — Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди, [410]   В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят. Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —    Той на уламках судна душу заледве спасе. Краще почни з плачевного дня, коли в Аллії води{172}    В пам’ятній битві із ран римська вливалася кров. Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати    Від найдавніших часів звик палестинський гебрей. Острах священний, однак, — уродини любки твоєї:    З ним — подарунки, а це — чорний для вбогого день. На співчуття й не надійсь: усього доможеться жінка, [420]   Щоб обібрати того, хто умліває з жаги. Прийде до неї торговець-хитрун (чує носом зарібок),    Крам розкладе. «Ну то що? Що б ти мені підібрав? — Мила на тебе зирне. — Яку б обрав ти окрасу?»    Потім пригорне тебе, далі вже, звісно: «Купи!» «Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:    Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!» «Грошей, — замнешся, — не взяв…» — під розписку взяти попросить.    І пожалкуєш, що ти — серед письменних людей. Ну а захочеться їй не лиш раз на рік народитись — [430]   Буде тобі вже не день для подарунків, а дні. Ще ж, буває, схлипне: я кульчик, мовляв, загубила — 0    Шкода велика, бо він був з камінцем дорогим. Ще й позичають не раз, а позичивши, не повертають —    Ні тобі грошей, ані — ласки-віддяки взамін! Хай би сто язиків, сто уст мав — та не зумів би    Викласти тут до кінця кляте мистецтво повій.