П'ята Саллі
- Автор: Киз Дэниел
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3911-1, 978-617-12-4142-8, 978-617-12-4143-5
- Переводчик: Володимир Куч
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «П'ята Саллі». Краткое содержание книги:
Пізніше вона замислювалася, про що він думав тими днями, до того, як загубив себе. Мріяв про море? Її мама якось сказала, що Оскар, скоріше за все, втік до моря, бо коли він був ще хлопчиком, то любив кораблі та був морським скаутом, а його батько до того був бравим моряком, та й він завжди говорив про те, щоб поїхати до моря. Але вони одружилися одразу після того, як Оксар закінчив школу, а мама кинула школу, і через півроку народилася Саллі. Вона завжди знала, що мама соромилася цього та побивалася через це.
Та Саллі не вірила, що він утік до моря. Вона все одно уявляла, що він наче Піщаний Чоловік йде по хіднику з поштовою торбою, повною сонного піску, і одного дня вона його побачить, підбіжить ззаду, затулить ручками очі та прошепоче: «Відгадайте хто, пане Дрімотнику? Вгадайте, хто?»
Саллі хотіла, щоб Оскар був тут зараз. Вона думала, чи не втік він кудись, щоб почати нове життя. Чула, що чоловіки так роблять, — знаходять собі нову дружину, заводять нових дітей, прибирають нове ім’я та цілком іншу особистість.
Чим більше вона думала про Оскара, тим швидше її думки проносилися в голові, розум летів настільки швидко, що я не могла цього витримати. Я мушу вийти. Цей поїзд несеться так стрімко. Мені потрібно його уповільнити. Чому їй так важко приймати прості рішення? Що одягти? Що їсти? На якому поверсі вийти з ліфта?
Оскаре, допоможи мені!
Докторе Еш, допоможіть мені!
Господи, допоможи мені!
Вона мусила розповісти докторові Ешу про Оскара. Як коли їй було шість, вона раніше за всіх знала, що він не повернеться. Як вона знала, що щось не так тієї ночі після казки, коли він подумав, що уявний пісок із його торби змусив її заснути. Він нахилився до неї, поцілував у щічку та прошепотів: «Приємних снів, Спляча Красуне, поки твій Прекрасний Принц не розбудить тебе поцілунком», — і, киваючи та усміхаючись, вийшов із кімнати. Тоді Саллі бачила його востаннє.
Даффі тримала Саллі прикутою до ліжка цілу суботу й аж до середини неділі. Тоді вона підійшла та глянула їй в очі.
— Хто ти?
— Саллі Портер.
Вона підсунулася ще ближче, вп’явшись очима в її обличчя.
– І про інших ти брехала, правда?
— Що ви маєте на увазі?
— Немає в тебе ніяких інших особистостей. Ти все це вигадала, хіба ні?
Сповнений ненависті погляд лякав, і Саллі не знала, що робити, аж доки голос в її голові не сказав: «Погодься з нею. Вона злостива дурепа. Скажи кривдниці те, що вона хоче почути».
— Ні, — вголос промовила Саллі. — Я не брехуха. Доктор Еш каже, що існують інші, й я йому вірю.
— Еш наказав — жодних транквілізаторів, — сказала Даффі, — а щодо мене, то я вважаю, що ти досі буйна. Тому полежи тут до завтра.
Та через годину вона відіслала когось звільнити Саллі.
— Вибачте, — сказала дебела матрона-медсестра. — Даффі — зла людина. Їй не варто працювати медсестрою в психіатричній клініці.
Саллі потерла зап’ястки і щиколотки, щоб відновити кровообіг. Вона глипнула на ім’я, написане білими буквами на чорному бейджику: «Л. Фентон, дипломована медсестра». Варто й собі таке мати, подумала вона, таку картку, щоб люди постійно не перепитували, хто я.
— Дякую вам, медсестро Фентон. Вибачте, що створюю незручності.
— Та які незручності, що ви. Вам потрібна допомога, ось і все, і ви під наглядом хорошого лікаря.
Саллі просиділа б решту неділі у своїй палаті, але прийшов Еліот із квітами та цукерками, тож їй дозволили вийти до нього в покій для відвідувачів. Він змінився. Вона намагалася вловити, як саме, але не змогла.
— Це так мило, що ти прийшов мене провідати, — сказала вона.
— Тодд теж прийшов би, але мусив піти на іподром, щоб організувати рекламу для якоїсь вечірки. Він розповів мені, що трапилося. Ну, тобто про те, як ти побачила себе по телевізору.
Вона кивнула.
— Доктор Еш каже, що це добре для мене. Увесь цей час я відмовлялася прийняти правду щодо інших людей у моїй голові.
— Я підозрював щось таке ще з першого вечора, коли ми пішли танцювати. Пам’ятаєш, коли ти засмутилася через те, що я назвав тебе Беллою?