П'ята Саллі

– Єдиний, хто може зрушити шальки терезів, — це ти, Роджере. Звісно, якщо сам хочеш розповісти нам, чому твоя дружина повісилася на дереві на вашому задньому дворі.

Колір зник із його обличчя, і він витріщився на неї.

— Як… як ти… про це дізналася?

Нола намагалася не посміхатися. Не завжди на кінчику ниточки опиняється твій же психіатр. Вони завжди так стараються триматися на безпечній відстані, у затінку, поза межами досяжності. Вона не хотіла образити його. Їй просто було цікаво, що сталося з його дружиною.

— Як ти про це дізналася? — перепитав він.

— Я не дізнавалася, — відповіла Нола. — Саллі почула про це в клініці, й саме через це почалася бійка між Деррі та тією прищавкою. Та сказала Деррі, що ти не дуже хороший психіатр, що всі навколо, медсестри та лікарі, знають, що самогубство твоєї дружини посприяло тому, що вони називали вигоранням. Деррі довела мене до відома.

— Що вони ще казали?

— Що ти втратив робочий запал, але мусив продовжувати, приховуючи справжнього себе, вдаючи, що ти насправді турбуєшся про пацієнтів, а ще про те, що ти робив, коли повністю від’єднав усі емоції, щоб мати змогу працювати далі. Як бачиш, ми маємо право знати щось про тебе до того, як довіримо наші життя тобі.

— Гаразд, — сказав він хрипким, здавленим голосом. — Можливо, зараз справді саме час для розкутого спілкування. Якщо це посприяє тому, щоб зберегти вам життя, воно того варте.

Він підсунув крісло до кола і сів між мною та Нолою. Тоді опустив голову і втупився в підлогу.

— Лінетт була дуже молодою, коли ми одружилися. Вона була неймовірно вродливою, й ми до нестями кохали одне одного. Вона працювала та допомагала мені оплачувати медуніверситет. Взагалі, серед лікарів є одна проблема, про яку знають небагато людей. Як я вже говорив Деррі, понаднормова робота і надлишок контактів із пацієнтами призводять до того, що називають «синдромом вигорання». Ти вдаєш, що неймовірно турбуєшся за життя твого пацієнта, хоча насправді тільки прикидаєшся, тому що вже все це бачив та чув, а власні проблеми здаються значнішими та важчими за їхні. Ти загартовуєш себе проти болю та страждань, щоб мати змогу рухатися далі, але це все просочується у твоє особисте життя… Тобто в моє особисте життя. Завжди застерігав своїх пацієнтів проти використання неправильного займенника, проти того, щоб говорити «твій», коли маєш на увазі «мій», і ось сам роблю цю помилку. Боже, це просто жах…

Немає значення, я думаю, саме тому вона й вбила себе. Виснаження зробило з мене емоційного мерця. Лінетт звинувачувала себе, і оскільки була такою ніжною, чутливою, то глибоко потребувала любові та підтримки, а я не міг дати їй цього, вона… вона… — Він похитав головою, змушуючи себе продовжити.

— Одного ранку, коли я прокинувся та виглянув із вікна, то побачив, як вона висить, побачив її постать на фоні неба. Вона вибрала клен, на якому ми вирізали наші ініціали.