Зорі падають в серпні

Гладенькою, віддзеркаленою поверхнею моря мчав він на своєму сірому човні і згадував добрим словом похмурого сінопського турка, що зробив цей човен. Зовні непримітний, звичайний, він розвивав шалену швидкість, ховав усі гріхи, всі приладдя Шакала, а в разі потреби можна було рухатися з допомогою електромотора, вже зовсім беззвучно. Акумулятори весь час, скільки працював бензиновий мотор, були під зарядкою. Вони знадобляться вночі, коли треба буде, обминаючи острів, заходити в Садовську затоку. Цілих двадцять миль треба буде сунути обережно і беззвучно, як риба.

А зараз човен мчить його, наче на прогулянці. Все йшло прекрасно, і Шакал мав чудесний настрій. Не зупиняючись, він пройшов Євпаторію, обігнув косу і тут зупинився, коли море вже синіло і надходив вечір.

О двадцятій годині він включив рацію, антена якої поміж вудочками непримітна була для нього самого, бо теж була бамбуковим вудлищем, і заходився ловити рибу. Сидіти довелося довго. Тріск в ефірі дратував Шакала. Посвисти і безладний стукіт морзянки, пустинна поверхня моря і порожній піщаний берег — все говорило: «Ти один, Шакале, забутий усіма, загублений в оцьому просторі». І вперше у нього занило серце від розпуки і болю. Навіть тоді, коли приїхали в таємний котедж лисі золотозубі люди, яких він не знав, але на гроші яких, безперечно, існував та вчився, і розглядали його перед цією операцією, як верхового коня, навіть тоді, коли в похвалах вони, фамільярно ляскаючи по плечах, називали його агентом № 1, — навіть тоді не було йому так тяжко, як зараз. Він тоді посміхався і не сердився на них. А це чи вигляд оцієї землі, на якій він жив колись давно-давно, чи оце чисте й безмежне море і небо, чи оця самотність навіяли йому такий дивний болючий настрій? Шакал розтягнувся в човні і заплющив очі.

Хлюпощуться під човном хвилі, наче цілують днище, та в ефірі свищуть в розпуці якісь дивні сили, і розсипає безладний тріск морзянка. Раптом його натреноване вухо вловило далекий і звичний звук. Він десь блукав і губився в ефірі, а тоді почав наближатися, наче прилинув у самий приймач, зупинився і з темного екрана глянув Шакалові у вічі, як старому знайомому.

Та-ті-та-ті-ті… і згодом знову: та-ті-та-ті-ті, та-ті-та-ті-ті, що означало сигнал рації Кенгуру: тире, крапка, тире, дві крапки.

Шакал стрепенувся, оглянувся довкола — нікого ніде не видно — і, діждавшись, коли позивні змовкнуть, включив передатчик і послав свій сигнал: та-ті-ті-та, та-ті-ті-та — тире, дві крапки, тире. І знову включив приймач, приготувавши папір та олівець для запису. Швидкий дрібний стукіт посипався з приймача, як горіхи з мішка, і різко обірвався. З допомогою коду Шакал розшифрував радіограму і дуже стривожився.