Зорі падають в серпні

Але як же він тяжко помилився позавчора! Прийшовши на берег, він помітив силуети двох людей і прийняв їх за патруль. А то, очевидно, була пара закоханих, бо патрулеві, щоб дійти до озер і повернутися назад, треба було не менше як півгодини. Не встиг Кенгуру покласти на пісок одяг і посигналити ліхтарем, як помітив кроків за сто вже справжнього патруля.

Поки він запхав у нору ліхтар і пістолет, патруль знайшов його одяг. Добре, що тут так близько біля поди, а на ліхтар нагвинчується розтруб, який маскує світло з боків, а то ще, чого доброго, засікли б сигнали! Але все обійшлося добре, Кенгуру не розгубився, та це вже був провал. Він не міг зараз бути певним, що за ним не встановлено таємного слідкування. З позавчорашнього вечора обидві ночі і весь сьогоднішній день неприємна тривога стискала йому серце, викликала нудоту.

Ось і зараз, коли він сидів далеко за Садовськом поміж озерами і ловив рибу, йому здавалося, що в спину хтось устромив очі і стежить за кожним його рухом. Кенгуру мимоволі оглянувся. Плоска, як стіл, рівнина лежала у нього за спиною, впираючись у стовпову дорогу, що ледве малювалася малесенькими, як сірники, стовпами. Ще далі прохолодно темнів сад, обсаджений стрункими тополями; між ними губився іграшковий, як дивитися звідси, вітрогон.

До Садовська було кілометрів три. Навкруги — ні душі, тільки плакали на озерах чайки та кулики, перелітаючи з місця на місце, скоромовкою щось повідомляли одне одному.

Кенгуру поглянув на годинник і розкрив свій саквояж. В ньому була портативна рація, яка посилала сигнали на одній хвилі. Включивши її, Кенгуру ще раз оглянувся. Нікого. Він на диво легко й швидко зв'язався з Шакалом і передав йому коротку радіограму. Потім одягнув на рацію гумовий чохол і закурив.

До позавчорашнього вечора його не покидало радісне відчуття свободи. Він любив мандри під чужим прізвищем, тим більше що такі поїздки завжди були в нього вдалими і недовгочасними: спокійно міг пити коньяк, бо всі стежки, залишені ним на цій землі, кінчалися у багатолюдному портовому місті, біля дверей особняка, по-східному замкненого і величного. Там він жив, як у аллаха за пазухою, всі йому догоджали, він цілими днями читав і нудьгував.

Цього разу він повинен був лише купатися та чекати Шакала. А що купання в Садовську були чудесні, обстановка вимагала від нього безпечної, курортної поведінки, то він і розпочав роман із цією славною Галиною Михайлівною. І хоч Кенгуру запевняв себе, що роман цей потрібний для діла, що від Галини Михайлівни можна буде непомітно одержати деякі відомості про найкрупніший суднобудівний завод на півдні, він захопився нею всерйоз, і купання його могли б стати ще принаднішими. Позавчорашній випадок зіпсував усе. Йому б негайно треба було тікати звідси, але ж Шакала не кинеш напризволяще: інакше хто знає, чи відкриються для нього масивні двері в особняку?

Та й чи слід тікати? Чи не панічні оці думки у нього? Мабуть, роздобрів він, Кенгуру, на солодкому хлібі курортника, що, наче лякана ворона, почав боятися кожного куща. Ну й що, коли купався? Документи у нього прекрасні, не підкопаються! Треба тільки бути обережнішим.