Цього ви не знайдете в Яндексі

— Ага, — каже вона, — зрозуміло. Ти, мабуть, щось вигадуєш. Ну, оповідання там усілякі пишеш чи вірші, мемуари якісь...

— Щось типу того, — кажу...

— Віршики? — чомусь перепитала вона...

— Так, — відповідаю, — віршики...

Зрештою, майже усі, хто працював не руками, мене зневажав, але я скорився: чого мені має не вистачати уваги чи поваги якихось менеджерів та бухгалтерів. Зате робітники, а особливо робітники складу, мене любили. Олександр Миколайович, потім два брати-близнюки — один  худий, а інший гладкий, — Антоніна Федорівна, водії, електрики та інша необхідна мішура. Вони постійно заходили до мене у коптьорку, віталися, пропонували випити або питались якоїсь поради щодо заповнення документації, накладних. Одного разу мене змінював мій змінник, Сергій. І побачивши, що я щось дочитую, подивився, що ж я читаю. У моїх руках з образою для себе він побачив томик повістей Чехова. Спочатку його це трошки спантеличило, потім  здивувало, його брови якось дивно насупились, обличчя стало схожим на страуса ему.

— Шо за гівно, — сказав він. — Там, у шухляді, порнушка лежить. Краще б її почитав, ге? — і він почав мені якось неоднозначно підморгувати, мовляв, ми ж пацани шо нада, а ти тут соплі розводиш...

Мене це трішки засмутило, але все ж таки це був чи не найбільш прикрий випадок із колєгами. А так все було чинно, благородно. Але згодом на мене забили й інші бухгалтери, вони вважали мене розумником і честолюбцем, вони вважали, що я дивлюсь на них зверхньо, а тому у помсту також дивились на мене зверхньо.

А одного разу начальство, генеральний директор та його заступник, довідалися про мою літературну діяльність і вирішили, що я був би непоганим копірайтером для їхньої фірми. Мені давали на зміні роботу, яку я виконував за ніч, заробляючи на цьому рази в три більше, ніж охоронцем. Я був уже не останньою фігурою у фірмі, але, здається, я забрехався. Я так само пив із робітниками, і мене так само, ба навіть більше, зневажали бухгалтери. Однак я довго не протримався, пригостив Миколайовича Олександра пивом з копченими крильцями, здав зміну, дописав рекламний проспект і з радістю звільнився...

Яке ж було кайфове відчуття, відчуття, немов ти щойно зазнав катарсису, він тебе очистив, він тебе заново народив, і тепер ти маєш можливість весело крокувати зеленою набережною повз роздягальні і тапчани, повз сонних бомжів та закриті діжки з квасом. Тобі підграє весела, трохи пафосна музика, ти зважаєш лише на неї, тобі добре, і майже ніщо не може зламати твого чудового настрою, ніщо не може змусити пожовтіти цю свіжу зелену траву, що розстеляється під ногами, ніщо не вплине на плин часу, ніхто не вкраде твоє щастя, бо ж твоє щастя у тобі самому, і один вираз тебе супроводжує, лише один: не бзди.