Злочинця викривають зорі
- Автор: Фальберг Г. Л.
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Дятленко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Злочинця викривають зорі». Краткое содержание книги:
Крім боя і нового пасажира, в ліфті ще стояла дама в чорній хутряній шубі, якийсь чоловік у потертому піджаку, з старим портфелем у руках, певно канцелярський службовець, і ще один чоловік, що, заглибившись у свої думки, втупився очима в одну точку. В останній момент — бой уже поклав руку на вимикач — він вийшов на тридцятому поверсі. Виходячи, невиразно пробурчав щось, ніби «вибачаюсь».
Тепер він стояв у довгому коридорі. Позаду нього ліфт безшумно полинув наверх. Лише час від часу чути було, як на зупинках клацають його двері.
Незнайомець повільно підійшов до непрозорих скляних дверей, на яких золотими літерами було написано: «Банкірський дім Мортона і К°», а нижче дрібнішим шрифтом — «Директор».
Взявшись за блискучу металеву ручку дверей, він постояв секунду в нерішучості: ввійти чи ні? Нарешті ривком натиснув ручку вниз, ввійшов у модно обставлене конторське приміщення і, не вагаючись, попрямував далі.
Тут було тихо і спокійно. Відвідувач підійшов до одною відчиненого віконця і тихенько щось сказав. Службовець за скляною перегородкою кивнув головою й натиснув на кнопку.
— Будь ласка, — сказав він клієнтові, який на це запрошення повернувся до протилежних дверей.
На дверях висіла металева табличка з написом «Приймальна».
За письмовим столом сиділа молода жінка з темно-червоними губами, довгими чорними віями і смуглявим обличчям. Вона, здавалося, була поглинута тим, що робила собі манікюр. Коли відчинилися двері, жінка, не поспішаючи, відклала набік футляр з крокодилячої шкіри й підвела очі. На її обличчі з'явилася радісна посмішка.
— О, яка несподіванка — пап Нево в Нью-Йорку!
Вона встала й вийшла з-за столу. Гість змусив себе до привітної посмішки й замахав руками:
— Будь ласка, тільки не Нево! Ти ж знаєш!
Вона грайливо надула свої гарненькі червоні губки:
— Ти, видно, не дуже радий нашому побаченню.
Стомленим рухом Нево зняв капелюх, провів рукою по волоссю й вимушено запевнив:
— Ну що ти, звичайно, радий!
Вітаючись, він дивився кудись повз неї.
Нево навіть не звернув уваги на її привабливу зовнішність: стрункі ноги в надзвичайно тонких панчохах і в босоніжках на високих каблуках, вузьку спідницю з довгим розрізом і білу прозору блузку з глибоким декольте.
Жінка докірливо дивилася на нього своїми великими темними очима:
— Що з тобою? Тебе ніби підмінили.
Він підкреслено довго розстібав плащ, потім невпевнено відповів:
— Нічого особливого. Просто у мене було багато неприємностей.
Вона похитала головою, потім пройшла до столика для куріння, навколо якого стояло кілька крісел, і помахом руки запросила його з собою.
— Іди сюди, сядь хоч посидь! Ти ж, певно, хочеш зайти до боса?
Нево кивнув головою й сів. Вона в^яла з письмового стола срібний портсигар і подала йому:
— Наш старий сорт.
Нево саме зняв окуляри і протирав їх носовою хусточкою. Характерним для короткозорих поглядом він націлився на портсигар і взяв сигарету. Жінка сіла в крісло напроти, поклала ногу на ногу й почала уважно розглядати його.
Удаючи, ніби змушений спочатку відпочити, Нево глибокими затяжками вдихав дим сигарети, його погляд упав на довгі стрункі ноги, які збудили інтимні спогади.
По обличчю секретарки ковзнула посмішка.
— Тобі доведеться трохи почекати і поки що задовольнитися моїм співтовариством, — усміхнулась вона до Нево. — У боса зараз відвідувач.
— Тим краще, — відповів доктор, глянувши жінці прямо в обличчя, — бо я вже скучив без тебе.
Секретарка знову надула губки:
— Так я тобі й повірю. Хвилину тому цього не видно було — таку міну скорчив!
Нево трохи вимушено засміявся:
— Все клопоти, клопоти!
— Які вже в тебе можуть бути клопоти, — секретарка лукаво кивнула в бік лівої руки Нево, — адже ти й досі не одружений — звідки їм узятися?
На письмовому столі спалахнула червона лампа. Секретарка швидко встала і взяла телефонну трубку. Нево здалеку почув енергійний голос, що уривчастими фразами давав якісь розпорядження. Секретарка записувала, потім сказала в телефон:
— Пан Оуен[1] хоче зайти до вас.
Нево очікувально стежив за її обличчям. Секретарка поклала трубку й пустотливо глянула на нього:
— Прошу, пане… Оуен!
З цими словами вона підійшли до замаскованих у стіні дверей, які в цю мить відчинилися. Нево теж встав, квапливо погасив у попільничці сигарету й пішов слідом за секретаркою.
Коли двері за спиною Нево причинилися, Маккормік повернув свій широкий голий череп і глянув на прибулого холодними сірими очима.
1
Псевдонім Нево (Newo) утворений шляхом перестановки літер справжнього прізвища — Оуен (Owen). (Прим. пер.).