Ваше ім'я, майоре?
- Автор: Ященко Антон
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: «Таврія»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ваше ім'я, майоре?». Краткое содержание книги:
Автор — журналіст, до пригодницького жанру звертається вперше.
Священик давненько вже помітив неприязнь з боку Василя Курінного, але не знав, коли саме пробігла між ними чорна кішка, у чому причина такого охолодження. І тепер здалося, що поліцай привітався з ним надто сухо, в очах колишнього однокашника — відверта байдужість.
Раніше Василь Курінний зустрічався з ним не просто, як рівний з рівним, а як людина, з якою він з’їв не один пуд солі. А тепер? Невже поліцейському тумакові стало відомо, що вони йдуть у протилежних напрямках? А може, то просто гра перед начальством, хоче показати своє «я». Для нього ж, лакузи, кожний німець — фюрер.
Комендант ввічливо запросив священика сісти, вибачився, що потурбував його, відірвав, може, від служби божої. Але він, мовляв, не довго затримає панотця, хотів би лише почути від нього дещо про життя-буття його парафіян, про те, як зростає його паства, що говорять молільники, про їх думки, настрої…
Людвіг Шварц грав у чемність, скромність, вибачався перед священиком за те, що звертається до нього з такими запитаннями.
— Звичайно, — ніяково розвів руками, — у всьому воля пастора. Може, ви вважаєте принизливим робити послугу німецькому командуванню? — допитливо дивився на священика. — Коли так, тоді я увільняю вас від цього. Так, так, боронь боже, я не примушую, а тільки прошу, — він посміхнувся, хитрувато блиснувши золотом верхніх зубів.
З хвилину в кабінеті стояла неприємна, підступна тиша. Яворовський стривожився. Йому відоме це комендантське красномовство: говорить, як шовком шиє. Та улесливі його слова нещирі, отруйні.
— Не знаю, що й сказати, пане коменданте, — підняв священик голову. — Питаєте, чи збільшилося парафіян? У Приморську — так, збільшилось. А в Заліссі ж і церква закрита, там поки що немає жодної душі. А про те, пане коменданте, що у людей на думці, сказати важче — в душу не залізеш.
— Гм, — здивувався Шварц. — Кажуть, що пастор серцем відчуває, знає навіть, у кого що на думці.
— Серцем? — погладжуючи рукою широку, красиву бороду, священик пильно глянув на коменданта. — Ні, вельмишановний пане начальнику, серцем не прозирнеш; час такий, пане оберштурмбанфюрер, що люди і від священика приховують свої мислі.
— Так, я розумію, пане пасторе, і час напружений, і люди різні. Але ж церква повинна впливати на свою паству, стежим й виявляти інакодумних. Більшовики — вороги церкви. Ви самі добре знаєте. Пан Курінний розповідав мені, що вони забороняли вам молитися. А німецьке командування, — він широко розставив руки, — нічим не обмежує вас, будь ласка, моліться собі, скільки хочете.
— Вірно, пане коменданте, — кивнув Яворовський, — люди моляться, ніхто не забороняє.
Начальник поліції Василь Курінний, що досі не встрявав у розмову, а тільки сидів і щось занотовував, сказав багатозначно:
— Молитися моляться, та тільки кому, чиєму богові? Ходять чутки, отець Миколай, що після служби в церкві по місту розносяться брехні московської радіостанції.
Яворовський, котрий сидів напроти коменданта, враз повернув голову до начальника поліції й кинув ущипливо:
— То чи не вважає, бува, начальник поліції священика Приморської церкви за агента Москви?
— Пробачте, отче, я цього не сказав. — Курінний підвівся з крісла. — 3 агентом Москви була б зовсім інша розмова. Я хочу тільки нагадати, щоб отець Миколай не забував про пильність. Зважайте, отче, що ми з вами є спільниками вельмишановного пана оберштурмбанфюрера, який піклується про нас, підтримує в місті належний порядок. І я, і ви однаково працюємо на користь великої Німеччини й вільної України…
Комендант з серйозним виразом обличчя схвально закивав головою. Він розумів Курінного вже без перекладача й не зводив погляду з Яворовського, стежив за його реакцією на зауваження начальника поліції.
Слава богу, зітхнув Яворовський полегшено, його ще не підозрюють. І коли Василь Курінний закінчив своє напуття, священик іронічно зауважив:
— Дякую за настанову, пане начальнику поліції. Я богослов і ніколи не зміню, як дехто, сану духовного, — кинув на Курінного докірливо. Але той поводив себе так, ніби йдеться не про нього, — Я молюся богу, аби Всевишній милостивий полегшив страждання моєї пастви. Й робитиму це за будь-якої влади. А якщо за ці мої зусилля загрожуватиме, як ви кажете, шибениця, то що ж, я, панове, безбоязно піду на смерть. — Скинувши догори скорботними вологими очима, він перехрестився тричі з такою фанатичною старанністю, що співрозмовники не могли не повірити в його щирість.