Ваше ім'я, майоре?

Малюк закрив очі й швидко заснув. А коли прокинувся, то в палаті уже блимав вогник. Він не знав, котра була година; біля його ліжка знову стояла та сама жінка в білому халаті. Вона наказала сестрі принести вечерю й сама особисто взялася годувати майора.

Малюк не може зрозуміти: в чому причина такої уваги до нього з боку цієї лікарки? Адже ні з ким іншим вона так не пань-кається.

На її запитання, як зараз почуває себе герр майор, він подякував й сказав, що краще.

— От тільки в голові страшенно гуде. Та болить в лівому коліні і в боку, — показав рукою, — отут поколює щось.

Про коліно лікарка знала — вранці сама перев’язувала його. А що може поколювати в лівому боці? Вона подивилася на наручний годинник:

— Сьогодні, на жаль, вже пізно, герр майоре. Ранком я попрошу терапевта, щоб оглянув вас. А зараз прийміть оці ліки, вам стане легше. Що буде потрібно, скажете сестрі Луїзі, — показала на дівчину, — вона завжди буде до ваших послуг. Головне, не треба хвилюватися. Запевняю, все буде добре, спочивайте, — усміхнулася приязно й хотіла вже йти. Хворий затримав її:

— Скажіть, пані докторе, чи хто-небудь знає, де мої речі — уніформа, портфель?

— Не турбуйтеся, герр майоре, я все з’ясую. Зараз вони вам не потрібні.

А ранком, перше ніж звернутися до терапевта-куратора сусідньої палати Марти Лівен, Гізела Міллер вирішила ще раз оглянути хворого. їй дуже не хотілося просити ту лікарку, і взагалі мати з нею будь-які стосунки. Гізела знала, що Марта Лівен — небезпечна особа, підступна, підла вивідувачка, за її доносами-довелося передчасно залишити госпіталь не одному пораненому: за довірливу відвертість, за ненароком кинуте крамольне слівце бідолаг забирали доліковувати в гестапо.

Зайшовши до палати, Гізела привіталася й запитала:

— Ну як, герр майоре, спалося, як почуваєте себе?

— Дякую, докторе, спав, здається, непогано. Чи від ліків, чи од вашої молитви заснув скоро по вечері й прокинувся лише з годину тому.

— Я рада, що вам моя молитва на користь. А як же в лівому боці?

— Поболює. Але не знаю, що саме.

— В тому-то й біда, що не відомо, де й від чого там такий біль. — І враз, ніби хто підказав їй: — Герр майоре, прошу, поверніться на правий бік.

Вона розкрила його до пояса, підняла сорочку й пройшлася чутливими пальцями хірурга по ребрах, як піаністка по клавіатурі.

— Ой, — простогнав хворий.

— Ну, ну, де саме боляче? — вона знову перебрала пальцями ребра, намацуючи болюче місце.

— Отут, — ойкнув, — наче рана яка.

— Так, звичайно, рана, ребро поламане. Але нічого страшного, герр майоре, ми це вилікуємо, заживе, доведеться тільки полежати спокійно, без зайвих рухів.

Сестра Луїза допомогла йому сісти, а лікарка поклала на болюче місце пластир і кілька разів обв’язала широкою стрічкою. Вона раділа, що сама знайшла причину, яка викликала біль у боку, і не треба звертатися по допомогу до Марти Лівен.

— Усе це минеться, герр майоре, — вдруге підкреслила вона. — Я дам вам найновіших ліків. Але й від вас багато залежатиме.