Шлях королів. Хроніки Буресвітла

«Цікаво, як він заробив той шрам через усю голову», — подумав Ішикк. Життя за межами Чистозера було повне небезпек. Увесь час вíйни, особливо у східному напрямку.

— Ти запізнився, подорожній, — мовив високий, суворий на вигляд Хамло. У нього були статура й вигляд солдата, хоча жоден із трійці не мав при собі зброї.

Ішикк насупився й сів, неохоче витягаючи ноги з води:

— А хіба сьогодні не варлі-день?

— День правильний, друже, — відказав Буркотун. — Але ми домовлялися зустрітись опівдні. Розумієш, про що я?

— Більш-менш так і вийшло, — мовив Ішикк. Ні, ну чесне слово. Кому яке діло до того, котра зараз година? Чужинці. Завжди їм ніколи.

Буркотун тільки похитав головою, і Маїб принесла їм юшки. В усьому селищі лише її хижа чимось віддалено скидалася на трактир. Вона подала Ішикку м’яку матер’яну серветку та чималу чашу вина, намагаючись чимшвидше врівноважити ефект від його рибини.

— Що ж, — мовив Буркотун, — давай заслухаємо твій звіт, друже.

— Цього місяця я побував у Фу Раліс, Фу Намір, Фу Альбаст і Фу Мурін, — сказав Ішикк, відсьорбнувши юшки. — Ніхто не бачив того, кого ви шукаєте.

— А ти ставив правильні запитання? — втрутився Хамло. — Упевнений?

— Ще б пак, — відказав Ішикк, — адже я цим уже Ну Ралік зна відколи займаюся.

— П’ять місяців, — виправив його Хамло, — і то без жодних результатів.

Ішикк стенув плечима:

— А ви хочете, щоби я казки вам розповідав? Вун Макак був би мною вдоволений.

— Ні, друже, казок не треба, — кинув Буркотун. — Ми хочемо чути лише правду.

— Що ж, якраз її я вам щойно і виклав.

— І готовий заприсягтися Ну Раліком, цим вашим божком?

— Цитьте! — зашипів Ішикк. — Не вимовляйте його імені. Ви що, ідіоти?

Буркотун насупився.

— Але ж він ваш бог. Так? Чи це ім’я священне? І його не можна вимовляти?

Але ж і дурноверхими були всі чужинці. Звісно, що Ну Ралік був їхнім богом, але ж кожен із них прикидався, що це не так. Вун Макак — його молодший, злостивий брат — мав думати, що поклоняються йому, бо інакше його брали заздрощі. Про такі речі можна було говорити лише в священному гроті.

— Присягаюся Вуном Макаком, — сказав Ішикк, особливо підкреслюючи це ім’я. — Хай охороняє він мене та проклинає, скільки йому завгодно. Шукав я старанно. Жоден чужинець, схожий на того, що ви описуєте — білоголовий, гострий на язик та з клиноподібним обличчям, — там не з’являвся.

— Інколи він фарбує волосся, — мовив Буркотун, — і змінює зовнішність.

— Я розпитував, згадуючи ті імена, які ви назвали, — відказав Ішикк. — Його ніхто не бачив. Тож тепер я, напевно, міг би знайти рибу, щоб з’ясувати, де він перебуває, — він потер своє щетинисте підборіддя. — Б’юсь об заклад, що товстопузому корту це було би цілком під силу. Хоча мені може знадобитися час, щоби зловити його.

Уся трійця глянула на нього.

— А знаєте, можливо, в усіх цих рибах щось і є, — сказав Хамло.

— Марновірство, — парирував Буркотун. — Ти завжди їх шукаєш, Вао.

«Вао» не було справжнім ім’ям того чоловіка, Ішикк був упевнений, що всі вони користувались вигаданими. От чому він сам попридумував їм імена. Якщо вони збирались називатися фальшивими йменнями, то й він відповість тим же.

— А сам ти, Темпо? — огризнувся Хамло. — Ми не можемо просто собі просторікувати, коли йдеться про…

— Панове, — втрутився Мислитель. Він кивнув у бік Ішикка, який усе ще посьорбував юшку. Усі троє перейшли на іншу мову й продовжили суперечку.

Ішикк слухав у піввуха, намагаючись визначити, якою мовою вони говорили. Він ніколи не мав хисту до інших мов. А навіщо вони йому? Ані ловити, ані продавати рибу це не допомагало.

Він і справді шукав того чоловіка. Чимало попоходив, побував багато де по всьому Чистозеру. Це була одна з причин, чому він не хотів, щоб Маїб його впіймала. Йому довелося б осісти, а це погано позначилося б на улові. Принаймні особливо рідкісних риб.

Він не завдавав собі клопоту цікавитися, навіщо їм здався цей Гойд, хто би він не був. Чужинці завжди шукали щось, чого не могли мати. Ішикк відкинувся назад, бовтаючи у воді пальцями ніг. Ах, яке чудове відчуття! Зрештою вони скінчили свою суперечку. Дали йому ще деякі інструкції, вручили капшук зі сферами й ступили у воду.

Як і більшість чужинців, вони були взуті в чоботи з грубої шкіри, що сягали колін. Бризкаючи водою, трійця пішла до виходу. Ішикк подався за ними, махнувши рукою Маїб і прихопивши свої відра. Він збирався повернутися пізніше, щоби повечеряти.

«А може, варто дозволити їй упіймати мене, — подумав він, знову вийшовши під промені сонця й полегшено зітхнувши. — Ну Ралік свідок, що я старію. Може, й непогано було би розслабитися».

Його чужинці чалапали вглиб Чистозера. Буркотун ішов останнім. Він здавався дуже невдоволеним.

— Гей, Волоцюго, ти де? Що за дурні пошуки… — а тоді додав рідною мовою: — Алаванта камалу кайяна.